Обраний
гумористичне оповідання
…Надворі стояв звичайний літній день. Власне, в цьому могли бути впевнені звичайні перехожі, пташки на деревах, бродячі коти, але тільки не Вася. Йому здавалося, що літній день висів, або й навіть лежав. Настільки все йому здавалося незвичайним.
Щоб зрозуміти, чого Васю так не по-дитячому штормило, варто повернутися в минуле хоча б на півроку назад і ближче познайомитися з Васею. Отож, перед вами – Василь Худенький, студент економічного факультету одного з українських вишів. Худенький – це аж ніяк не кличка, як дехто міг би собі подумати, а прізвище цієї надзвичайної людини. Васьок мав чудову фігуру, цілком підходящу для сумо, але аж ніяк не для бальних танців. При зустрічі з ним в очі зразу кидався досить таки величенький животик, куди запросто вміщалося декілька літрів пива. Трохи вище від цієї транспортної цистерни мов дві гори, височіли груди. Ні, я нічого не переплутав. Василь був особою чоловічої статі, але відростив собі такі цицьки, яким би позаздрила не одна порядна дівчина. Довершували його портрет казанкоподібна голова, вкрита рудим волоссям, трохи завеликі вуха та трохи замалий ніс, як для такого поважного чоловіка.
Як справжній майбутній економіст, Худенький дуже любив гроші. Але гроші, на жаль, вперто не хотіли любити його. Вася не розумів, чого в них не складалися стосунки, так як підходив до заробітку грошей дуже серйозно. Його улюбленим заняттям було вивчення різноманітних фінансових праць, таких, як «Как дєлать дєньгі», «Думать, как мілліонєр», «Думай і багатєй». Васьок думав, напружуючи всі свої звивини, але розбагатіти йому ніяк не вдавалося, хоча він осилив навіть досить важливий фінансовий трактат із хитромудрою назвою «Квадрант дєнєжнава потока».
Самим читанням Худенький не обмежувався. Він був людиною діла. Тому регулярно вкладав частину і без того мізерної стипендії у всякі МММ та інші фінансові споруди. Хлопака вкладав навіть гроші у видобуток золота та нафти десь у Саудівській Аравії, хоча робив він це через такі дивні контори, які ніякої апаратури, крім поганенького інтернет-сайта, для видобутку корисних копалин не мали. Прибутку це, ясна річ, ніякого не приносило, але Вася дуже сильно хотів «заработать сто тисяч долларов за нєдєлю», які обіцяли йому всі ці фінансові піраміди.
З часом, зазнавши невдач із чужими гробницями для фараонів, Худенький вирішив побудувати свою. Зовсім не для того, щоб там бути похованим після смерті, о ні! Васі надоїло «работать на дядю», і він вирішив попрацювати трохи на себе. В першу чергу він завів собі товстого зошита, на якому написав «Мій перший мільйон». Цей зошит він розписав хитромудрими кресленнями та схемами, за допомогою яких він би побудував свою піраміду. Але всі ми знаємо: для того, щоб побудувати щось, необхідні робітники. Тому одного дня Худенький взяв свій пірамідальний зошит і пішов до універу з надією завербувати якнайбільше рекрутів. Василя і так не дуже любили, а після того, як він приставав до кожного з пропозицією «заробити з легкістю кілька тисяч доларів, вклавши лише 5 гривень», посилали в такі місця, де піраміди точно не будують. Але Василько був впертим. Він навіть запропонував своїм сусідам по кімнаті в гуртожитку, Ігореві та Андрію, приєднатися до «створення фінансової схеми століття», та вони про таке навіть слухати не захотіли.
Дні не стоять на місці. Не стояв на місці і Худенький, тому вирішив переключитися на щось інше. Але чи то в нього в голові перемикач був несправний, чи яка біда, але перемкнувся він трохи не туди, куди варто було б. Свого розуму в нього було замало, тож він вирішив поповнити його запаси. Причому, земний розум йому не підходив, а кортіло позаземного. Вася годинами читав всякі історії про контакти людей із представниками інопланетних цивілізацій, та про те, як охоче вони ділилися із землянами своїм космічним розумом. Худенький також бажав такого контакту, але прибульці чомусь вперто його ігнорували. Василь був компанійською особою, тож поділився своїми бажаннями з сусідами Ігорем та Андрієм. Спочатку вони тільки сміялися з нього, але потім почали погоджуватися з ним в тому, що прибульці таки є. Хлопці навіть казали, що інопланетяни прилітають до того, хто є, на їхню думку, обраним та вкрай важливим. Вася зразу зрозумів, що він якраз підходить для такої важливої місії, як зустріч із прибульцями.
І от ми повільно підходимо до кульмінаційного моменту нашої розповіді. Прийшло літо, а з ним і сесія. Василя це аніскілечки не засмутило, тому одного вечора він замість того, щоб читати підручники, лежав на ліжку і мріяв, щоб до нього прилетіли представники якоїсь позаземної цивілізації та допомогли йому «заработать мілліон за два дня». Хлопців у кімнаті не було, вони пішли на якусь дискотеку.
Раптово у вікно засвітило яскраве світло. Громовий голос, який виник нізвідки, промовив: «Василіусе!». Василіус з переляку голосно пукнув і впав з ліжка. «Ти тут, Василіусе?» - питав таємничий голос. Васьок пукнув ще два рази, і тоді до нього дійшло, що з говорять саме з ним. «Т-так, я т-тут», - тремтячим голосом відповів він. «Ми прилетіли до тебе, Василіусе, бо ти – обраний». «Я?» - вже сміливіше запитав наш герой. «Так, саме ти» - відповідав голос. - Ми бачили твої старання і вирішили допомогти тобі заробити твій перший мільйон. Ми поділимося з тобою своїми космічними знаннями. Але для цього ти повинен виконати все, що ми тобі скажемо. Ти згоден, Василіусе?». «Так-так, звичайно я згоден», - радісно залопотів Худенький. Голос продовжив: «Післязавтра ти маєш прийти в міський парк о 14.00 та сісти на лавку біля старого дуба. Ти повинен вдягнути чорний плащ та чорного капелюха, це обов’язковий одяг для обраних. Там ми й відкриємо тобі секрет життєвого успіху. І нікому не кажи про сьогоднішній наш контакт! До зустрічі, Василіусе!» Світло та голос зникли так само раптово, як з’явилися. Худенький ошелешений сидів на підлозі і «перетравлював» почуте.
Весь наступний день він присвятив підготовці до «зустрічі тисячоліття», як він її подумки називав. Так як Васьок не мав ні плаща, ні чорного капелюха, він знайшов їм оригінальну заміну. Покопирсавшись в одному із секонд-хендів, Вася знайшов там темно-сірий халат, скоріше за все, жіночий. Василь не дуже розбирався у моді, тому хапнув той халат і швиденько побіг додому. В шафі він відкопав стару зимову адідасівську шапку, яку вже потрохи почала їсти міль. Сховавши свої пишні шати подалі від чужих очей, Худенький з нетерпінням почав чекати завтрашнього дня.
І от наступив день Ікс (чи то день Зет, Вася погано розбирався у іноземних мовах). Вже о 13.00 Василько сидів в парку на лавці біля старого дуба, одягнений в свій модний костюм. Погода була спекотна, і перехожі ліниво брели повз нього, не звертаючи особливої уваги на це восьме чудо світу. Щоправда, чувак у зимовій шапці та жіночому халаті, не міг довго знаходитися поза увагою перехожих. Вася зовсім не ніяковів від того, що на нього всі показували пальцем, бо це тільки збільшувало його віру в те, що він – обраний.
Непомітно стрілка на годиннику посунулася до 14.00. Василь аж напружився, бідолаха, але ніде на горизонті не було навіть маленького волохатого прибульця, не кажучи вже про космічний корабель. Тоді його увагу привернула група іноземних туристів, яка швидко наближалася до нього. З ними були і двоє сусідів Худенького, Ігор та Андрій, хоча він не міг би їх упізнати, бо вони досить добре загримувалися. Обоє хлопців у вільний від навчання час працювали екскурсоводами, чим заробляли собі на життя, причому значно ефективніше, ніж Худенький своїми пірамідами. Туристи були американцями, тому наші гіди розмовляли з ними англійською, мовою, яку Василь, на жаль, так і не опанував. «Перед вами, леді та джентльмени, - говорив один з хлопців, - нащадок одного зубожілого аристократичного роду. Цей дивний одяг, який ви бачите на ньому, передається в його родині з покоління в покоління. Зазвичай шановний пан Василіус сидить вдома, в своєму маєтку, але, оскільки сьогодні гарна погода, він вирішив трохи погрітися на сонечку.» Туристи задоволено кивали головами та фотографували отетерілого Худенького. З усієї розмови екскурсовода він зрозумів тільки слово Василіус. Тоді наш герой зрозумів, що це і є таємничі прибульці, тому йому нічого іншого не залишалося, як гордо позувати перед фотокамерами.
З тих пір вже багато часу пройшло, багато пірамід побудувалось, багато інопланетних контактів відбулося. Але наш наполегливий герой і досі думає, що він обраний, і чекає свого наступного контакту з космічним розумом.
06-08 серпня 2014
