Поки ти спала...
Сьогодні я повернувся додому пізніше, ніж зазвичай. Тихенько відчинив двері і навшпиньки, не вмикаючи світла попрямував до спальні. На ходу вигадував найрізноманітніші безглузді пояснення на випадок, якщо ти до сих пір не спала. Намагаючись не створювати зайвого шуму, я прошмигнув через коридор, ковтнув прохолодної води на кухні і попрямував через вітальню до омріяного теплого ліжка.
Прохолодно-іскристе сяйво місяця, що нахабно заглядав через вікно, освітлювало нашу улюблену, спільними зусиллями облаштовану віталеньку. Я на мить замилувався, окутаний затишком і умиротвореним спокоєм цієї малесенької кімнатки, створеної з любов’ю. Оглядав найпотаємніші закутки, освітлені небесним прожектором. Раптом я побачив ТЕБЕ… Скрутившись калачиком, наче киця, на незручному дивані , підперши тоненькою рукою щічку, ти тихенько сопіла і мило усміхалася крізь сон. Золотаві кучері водоспадом розсипалися по шкіряній гладенькій поверхні, на довгі вії нанизалися різнобарвні сни, самотній промінчик заснув на твоєму кирпатому носику… Ти була такою невинно-красивою в цю мить! Каяття мишкою зашкрябало у горлі, серце болісно стиснулося і затріпотіло у клітці ребер. Ось на журнальному столику філіжанка недопитої кави і твоя улюблена книжка розгорнута на п’ятій сторінці. На п’ятій сторінці!!! Я уже бачив, як ти сиділа підібгавши ніжки, тримала у руках цю книгу і ніяк не могла зосередитись, постійно прислухаючись до шелестіння чужих кроків, сумно поглядаючи на мовчазні двері, і чекала, чекала, чекала…
Відігнавши ці думки я схопив тепле покривало і накрив твоє тендітне тільце, ти солодко примружилась. Я завмер. В цю мить я зрозумів, що недостойний твоєї любові, твоєї ласки, твого терпіння, твоєї краси…
Поки ти спала я пригадав усе… Як ти ніжно дивилася мені у вічі ,коли я приходив втомлений з роботи, як дарувала мені свою теплу медову усмішку і солодкий поцілунок, як тихенько зітхала, коли заходячи до мене в кабінет, щоб побажати спокійної ночі, чула: “В мене багато роботи. Давай завтра поговоримо.”, як з болем в очах і з дитячою скорботою вислуховувала мої безпідставні зауваження і відверталася, ховаючи сльози, коли я, наче божевільний, викрикував: “Ти що хочеш мене отруїти цим кулінарним «шедевром»?”. І це від коханого чоловіка!!! Я упав на коліна перед тобою і гарячі сльози каяття полилися з очей. Скільки я завдав тобі страждань, скільки болю… Дивився на твої худенькі ручки і покривав їх поцілунками, як ти змогла витримати такі тортури? Як??? Невже і досі кохаєш мене, недостойного? В унісон з цією думкою ти легенько торкнулася моєї руки і притиснула її до себе. Щастя переповнило мене. Глядач-місяць зацікавлено дивився у вікно, наче в екран телевізора і очікував розв’язки. Я підвівся на ноги і дивлячись просто у велетенське жовтувато-срібне око тремтячим голосом промовив: « Від завтра я буду справжнім люблячим чоловіком, я подарую їй усю любов мого воскреслого серця, я зроблю її щасливою!!!» Небесний черевань вислухавши мою клятву, поволі покотився додолу і сховався у невідомості. Почало світати. Я дивився і розумів, що закохався у тебе знову, поки ти спала…
19.08.2010