Ще день
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
Ще ніч... Ранок постукав у вікно. Чи спала Вона? Напевне спала, бо бачила якісь уривки снів. Прокидаючись вмикала телефон, в надії, що поки вона спала, там прийшло повідомлення. Та на екрані висвічувався тільки час. Вона вже якось звиклась із тим часом, із тим мовчанням. Боляче? Так, ставало нестерпно боляче. Той час і те мовчання було схоже на неповагу, на зраду, на використанність. Та хіба серцю накажеш. Їй хотілося розревтися, вибалакатись, але ж тоді Вона буде схожа на базарну бабу, яка сидить на лавочці, лузкає насіння і дає оцінку всім хто пройде повз неї. Вона заспокоювала себе тим, що ніхто нікуди не зник, просто відстань, нова робота, нові інтереси. А Вона? А Вона мрія. Вона сама вибрала той шлях. І Їй залишається тільки чекання...
Ніхто й гадки не мав, що в неї може бути, щось негаразд. Завжди в гарному настрої, посмішка, бездоганний макіяж, одягненна зі смаком. Її люблять. Вона завжди своя. Їй розповідають найпотаємніше, бо знають, поради Вона не дасть, але Вона вміє вислухати. Якби Вона хотіла бути такою, щоб з легкістю можна було розповісти все, все. Та поки, що всі Її розповіді вислуховує Її липа. Липа-красуня, дерево-жінка. Вона пригорталася до неї, і так вони стояли обнявшись. Вона говорила, а липа слухала. Вона хотіла бути схожою на своє дерево-красуню. Весною, викинувши молоде листячко, липочка ставала юним дівчам, яке ще не скоштувало справжнього цілунку. Літом вбираючись у цвіт, у ті золотаві квіточки, які неначе краплинки меду, вона ставала схожою на жінку, яка дурманить, яка солодка, яка неймовірна, неповторна, на жінку-мрію. Восени скидаючи листя, перетворювалась на мудру жінку, яка бачила життя у всіх його проявах. І навіть зимою, вона не соромилась своєї оголеності, її безлисте гілля тягнулося угору, і то було схоже на жінку, яка простягла руки до неба, немов дякуючи Господу за свою вроду.
Як же не хочеться вставати. Треба. Душ збадьорив. шавлія освіжила. Чорненьке плаття, із прикрас срібло з гірським кришталем, як завжди бездоганний макіяж і в довершення улюбленні парфуми від Гуччі. Посміхнулась, крутнулась перед дзеркалом, підняла руку як піонер, сказавши вголос - До праці і оборони готова! Вона знала, Її завзяття, і несумування, вносили непідробну легкість, комфорт, і це давало Їй впевненність в тому, що Вона непогана людина.
А телефон мовчав. Ось знов кольнуло. Все буде добре. Ніч минула, ще день мине, і колись те чекання закінчиться...
Вона швиденько бігла, хоча і не запізнювалась.
- Ви чудово виглядаєте, а ваші парфуми просто дурманять.
Вона навіть не підняла очей. Вона навіть не відреагувала на комплімент. Вона знала, що той хто його сказав, проводжав Її поглядом. Бо тільки Вона знає, як Вона чекає на той комплімент. ТІЛЬКИ ВІД ТОГО НА КОГО ЧЕКАЄ. Вона мрія. Вона сама вибрала той шлях. А чекання? Воно колись закінчиться. Ще ніч. Чи спала Вона?
