Хліб птахам
Сьогодні я одягнув краватку. Новий костюм і білу сорочку. Дощата в підлогах судів скрипіли під ногами. Я виграв, виграв, виграв три рази. Верхи і низи. Зійшлися. Ся.
Я відвоював для Компанії чотири мільйони гривень. Оформив свідоцтво право власності на занедбаний склад. Мовчать Маврикій і Коростень. Усі в шоці. Я гігант. Мутант. Титан на антені.
Володар Компанії потиснув мені руку. Назвав моє імя. Покосив оком. Ненароком, раптом, через гак з роком дадуть кредит. Я кіт. В сметані Президент. Вщент розбита самокритика. Осокою в серце. Лілове очко під перцем заніміло і не шкварчить. Мовчить. Терпить.
В барі я був. Віскі, віскі, віскі, перекур. Я впадаю в око. Як піщинка в Армані. Мої долоні пітніють. Пітніють долоні. Пітніють. Мої.
Я їхав в таксі. Платив таксисту. Не забрав здачу. Я гарно пахну. Мене не нудить. Я не ходжу по великому і мочусь під Баха. Я – комаха зі слоном на горбу. Йду. Піднімаюсь в квартиру. Я – ширма через яку не падає світло. Світ вийшов, залишивши мене одного. Я для нього завеликий. Він для мене завузький. На заміській смузі ДТП. І колись, і дотепер мене це не хвилює. Я не керую. Возять мене, адже я виграв, виграв, виграв. Три рази. Зи.
Заходжу. Виходжу. Одразу на балкон. З сигаретою. І кавою. Ненавиджу. Тут я сам, в квартирі, нема перед ким сіяти зілля. Весілля розуму і грошей закінчується швидше, ніж похорон свідомої помилки. Руки з милом не сьогодні. Тільки зуби і постіль. Одна. Холодна, холодна, аж до дна. Тишина інтимного життя лякає. Зате має успіх кар’єра. Чорт з ним з тим інтимом. Тин під сорок так і так не встане. Встане? Не встане? Встане?
На балконі я в долоні циклопа. Зажмурюю око. Ось воно – місто. Тісто. Тісно. Тічка Вселенської матері. Я сьогодні трохи приголомшив. Я виграв суд і отримав свідоцтво. Я герой. З косою. Кошу мораль і дрібний клопіт. Піт. Під пахвами. Травами не пахне. Це ж місто. Кістка. Крапка.
Раптом, помічаю на поручні сусіднього балкону клаптик паперу, а на ньому – чотири кусочки хліба, птахам.
Я плакав. Ні, не плакав. Плакав. Не плакав. Плакав.
