Весняний паводок
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Каже баба раз до діда,
– Сходи в лавку купи хліба,
Та дивись кругом вода,
Щоб не трапилась біда.
– Що ти каркаєш без впину,
Не журися я не згину,
А, як згину не біда,
Ти ще баба молода.
Вийдеш заміж до обіда,
Вмить забудеш свого діда,
Сидів довго він взувався,
Як у гори він збирався.
Сонце в очі вийшов з хати,
Став калюжі обминати,
Йде скрутило зовсім спину,
Чує кум кричить з-за тину.
– Куди йдеш заходь у двір,
– Не пройти мені повір,
Розлилась вода усюди,
По хатах сидять всі люди.
– В Насті хата на горбі,
Скажу правду лиш тобі,
Самогон в неї первак,
А який добрий на смак.
Дід постояв, що казати,
Не минути Насті хати,
Довго з кумом святкували,
Про весну пісень співали.
На дворі стало смеркати,
Час додому вирушати,
Засліпив вже місяць очі,
Ох і гарні в квітні ночі.
Ішов прямо не минав,
По дорозі щось співав,
А первак гойдав, щосили,
Чомусь ноги оніміли.
Близь в калюжу та лежить,
Та щодуху він кричить,
Казала баба, що вода,
Може трапитись біда.
Та, мов чайка прилетіла,
Витягла, взялась десь сила,
Хоч літала, як та чайка,
Та летіла селом лайка.
У двір пхала кулаками,
Підганяла ще й ногами,
– Що ти, бабо, з дуба впала,
З голоду мана напала.
Хочеш їсти, схаменися,
Піди в хаті розберися,
Є картопля, мука, сало,
Чи тобі ще того мало.
Хочеш хліба чекай ранку,
Помандрую знову в лавку.
м. Славута,
