Дивний світ або дозвольте понюхати кави
з рубрики / циклу «Зимові історії зі смаком гарячого шоколаду і свіжого цитрусу»
Вродлива пані, Наталя чи Ольга, спускаючись ліфтом, уважно розглядала свої руки. Якщо згадати слова легендарної Коко Шанель, що руки жінки — це її візитна картка, то “візитівка” пані була віддрукована не на кольоровому принтері... І хоч руки доглянуті, було помітно, що їм не двадцять років. Жінка, все ж таки, здається, Наталя, з ледь помітною посмішкою одягнула рукавички і відкрила двері під`їзду. Ступивши на засніжений поріг, вона ніби поцілувалась із міцним холодним морозом, а через кілька хвилин відчула як її ніс від цього неминучого залицяння перетворюється на замерзлу морквину сніговика. Наталя знала, що як би там не було, а свіже морозне повітря — це здоров`я, імунітет, словом, неабияка користь, тому жіночка подарувавши перехожому незнайомцю посмішку, йшла далі. Дивний-дивний світ і речі, що відбуваються в ньому... Вона дивилась зовсім іншим поглядом на те, що її раніше дратувало або викликало дискомфорт — тепер все сприймається з розумінням і позитивом... Це що, вона подорослішала врешті-решт, чи порозумнішала?..
Наталя йшла вулицею, тримаючи в руці невеличку сумку з листівками. Гарно ж вона придумала — привітати рідню та друзів з Різдвяними святами справжніми, паперовими, кольоровими листівочками, а не електронною поштою чи “sms-кою”. До пошти потрібно пройти майже квартал і жінка задоволено, не кваплячись, роздивлялася на передсвяткові вогники вітрин крамничок, різні яскраві вивіски про новорічні знижки на товари, милувалася галасливою дітворою, що поверталася зі школи додому, очевидно після свята, поїдаючи шоколадні цукерки і мандарини та залишаючи на виковзаній стежці помаранчевий слід від скоринок... На зворотній дорозі обов`язково куплю два.., ні - три кілограма мандарин... А може одразу чотири, щоб завтра не купувати?.. - Розмірковувала Наталя. І все-таки вона не подорослішала... Раптом у жінки запаморочилася голова, вона присіла... Зате порозумнішала. - Продовжувала подумки. У двадцять бо не розуміла, що запаморочення і нудота можуть тішити, а зараз вона в цьому впевнена — у її випадку так і є...
- Пані, вам погано? - Запитав молодий юнак, що підіймався по східцях до кав`ярні. Він хутко стрибнув до Наталі і через хвилину вона вже сиділа на стільці у затишному теплому кавовому закладі...
- Вам замовити “еспрессо” чи “американо”? - Люб`язно запитав хлопець.
Наталя відчула, як внизу її лона ніби маленька рибка швидко затрясла хвостиком - дивне відчуття, незнане раніше... Вона посміхнулась і відповіла:
- Дякую за турботу! Я каву не питиму, а з вашого дозволу понюхаю — дуже люблю цей напій...
- Дивно...
Надворі почався справжнісінький снігопад і, хоч на годиннику лише близько шістнадцятої, вже починало сутеніти. У кав`ярні було затишно і тепло, аромат кави лоскотав ніздрі Наталі і відчуття, що вона щойно скуштувала найсмачнішу каву на планеті заполонило її свідомість. Дивний-дивний світ...
Київ, 09.12.2014
