Стислий переказ
з рубрики / циклу «ПРОЗА»
Це було в далекі тепер уже часи Радянського Союзу, коли реальні події з життя комуністичних вождів майстерно переплітались з вигаданими, а то й казковими, щоб надати їх образам героїчного вигляду. День, про який тут розповідається, не був винятком.
Задзвонив дзвоник. У двері 2-Г класу рішучим кроком зайшла вчителька. Вона строго кивнула на багатоголосе занудно-тягуче ”до-брий-день“, наказала сідати і оголосила тему сьогоднішнього уроку української мови.
Учителька пояснила притихлим другокласникам, що вони будуть писати стислий переказ.
– Вам треба, – втокмачувала вона, – зрозуміти і записати головну думку оповідання, суть прочитаного.
Оповідання було про Ульянова з далекого Симбірська. Учні дізналися, що маленький Володя, портрет якого кожен з гордістю носив на жовтенятській зірочці, дуже рано навчився читати. У шість років він уже записався до бібліотеки. Одного разу, коли Володя повертався з бібліотеки, дорогу йому перепинили гуси. Птахи з витягнутими шиями пішли назустріч маленькому читачеві.
– Хлопчик дуже злякався гусей, – натхненно виголошувала вчителька, – але він не кинув дорогоцінних книжок на землю. Він міцно притиснув їх до грудей, впав на спину і відбивався від шиплячих дзьобів ногами, аж поки старша сестра не прибігла на допомогу братові.
Учителька закінчила читати і зробила значущу паузу, щоб побачити, яке враження справило на дітей оповідання. Їй хотілося, щоб головну думку учні зрозуміли не так у ранньому вмінні Ульянова читати (хоч декотрим і треба було б над цим задуматись), як у тому, що книги треба берегти. Адже майбутній вождь не кинув книжок у пилюку навіть під страшною загрозою.
Читаючи оповідання вдруге, учителька задумливо пройшлась поміж рядами парт. Ось вона зупинилась перед Ромчининим другом Віталиком і осудливо похитала головою. Ромка зрозумів, що вона натякала на пошарпаний підручник Віталика, тому ніби ненароком накрив ліктем свою книжку, яка була не набагато охайнішою. Ромка вражено слухав оповідання. Як він міг, той Ульянов, бити гусей! Та ще й ногами! Ромка дуже любив гусей і знав, що вони шиплять та галасують, але насправді дуже боязкі і ніколи не стануть нападати. Коли Ромка гостював у бабусі, то часто підгодовував довгошиїх гелготунів і намагався погладити їх м’які пухнасті голівки.
Неприємна новина про те, що малим Ленін бив гусей, витіснила з голови попередні захоплення його дитячими роками. Ромка глянув на п’ятикутну зірочку на шкільній формі. Здалося, що маленький Володя всередині раптом зловтішно підморгнув йому.
– Що з тобою, Ромо? Чому ти не пишеш? – учителька нагадувала, що до кінця уроку залишилось не так і багато часу.
Ромка схилився на зошитом і старанно став виводити слово за словом.
При перевірці переказів у Роминому зошиті вчителька прочитала:
“Ленін ішов з бібліотеки. На шляху йому зустрілися гуси. Він бив їх ногами! Вибігла сестра і затягла Леніна в дім”.
Враженій учительці раптом відкрилася зовсім не така, як вона чекала, стисла суть багато раз читаного оповідання. Перед очима постав лисий вождь у чорному костюмі з жилеткою та книжками під рукою. Хитро усміхаючись, він починає бити гусей, а сестра намагається його відтягнути. Учительці стало зрозуміло, чому в переказі більше нічого не згадано про малого Володю. Адже не так важливо, чи беріг книги той, хто бив ногами гусей і чи рано він навчився читати. Старанно виведене “Ленін” замість дитячого прізвища Ульянов не дозволяло Вождю зробити скидку на вік.
Переказ був написаний без помилок, і вчителька поставила Ромці ”відмінно“.
