Вечір "На двох"
з рубрики / циклу «Проза»
Він був. Тут. Поруч. За кілька хвилин від її засніженого будинку. Кілька хвилин по зальодянілому асфальту до вікна на другому поверсі, де горить тьмяне світло. Кілька хвилин від нісенітниць до гарячого чаю. Від холоду до тепла. Чи навпаки?...
Ні, друже, Тепло не гріє. Твоє тепло не гріє. Чай гріє. Сонце гріє. Вогонь гріє. А твої руки не гріють.
У твоєму вікні тепло. Я знаю все у твоїй квартирі. Знаю, де лежить найпотаємніше у твоїй кімнаті і у твоїй душі.
Читаю по твоїм очам. Тобі знов не вистачає тепла. Значить, ти зараз підеш ставити чайник…я як завше проситиму чай…з лимоном…якого в тебе не буде. Твій чай буде гарячим. Надто. Тож ти наллєш мені холодного яблучного компоту.
Тобі бракує світла.
Тобі бракує тепла.
А значить прийшов час для розмови «на двох»…Вона не затягнеться на довго. Все зупиниться на тому, що ти хотів мені с казати. Хотів. Не скажеш.
- Між нами прірва. Стіна
- Звісно, яка злагода може бути між людиною, що любить каву і людиною, що п’є чай?
«То…я піду…вечір «на двох» закінчився…вечір «тепла» закінчився…
Більше нема чого робити в квартирі де занадто багато сонця. Я люблю темряву. Холод. Я звикла. Ти любиш, коли світло й гарно. Без проблем і негараздів. Мій чай з молоком…молоко ти не любиш…»
Ти знов пишеш мені листи, а в моїй поштовій скриньці заховався конверт з іншого меридіану…
Ми надто гарно знаємо один одного. І не знаємо нічого…Бо «знати» то «бути»…бути з тобою невдало…
- Дівчино! Не гарно заглядати в чужі вікна!
Чужі…? А й справді…
Тобі ще потрібно тепло? А чай з молоком?...
