Бабай

Мама з донечками поверталися додому з гостей. Добре мати рідню в південному місті, яке стоїть на березі теплого моря. Тиждень відпустки промайнув непомітно.

І от родина, трохи стомлена, сидить на своїх двох поличках у купе. Добре б було помінятися, так щоб обидві полиці були нижні, але з ким? Хлопчина займає верхню, а на нижній розмістилася немолода тітка.

- Мамо, не хвилюйся, - сказала старшенька, - це я два роки тому боялася їздити на верхній полиці, бо була маленька. А тепер я вже велика і нічого не боюсь.

Вечоріло. Родина збиралася спати. Та меншенька ніяк не могла вгамуватися. Сперечалася з старшою сестрою, кому бавитися іграшкою, що була в телефоні. Дерлася на верхню полицю, казала, що не буде спати всю ніч, а дивитиметься в вікно. Своїми вибриками й забаганками вона геть стомила маму.

Потяг підходив до великої станції, на який мав стояти майже півгодини.

- Діти, - сказала мама, - я піду трошки подихаю повітрям, куплю смачної води, а може й морозива. От тільки як мені вгамувати малу?

- Мамо, йди спокійно, - відповіла старша. – Я її присплю.

Мама вийшла з купе. Старшенька присіла поруч з сестричкою. Та хитро глянула на неї:

- Все одно не буду спати, а буду дивитися в вікно!

- Маленька, вночі всі сплять – й звірятка, й малятка, тільки ти не хочеш спатки.

- Хочу на верхню полицю!

- Ні, дорогесенька, я пообіцяла мамі, і я тебе присплю!

Коли були вичерпані всі примовки, згадано декілька колискових, але менша ніяк не хотіла вкладатися спати, сестра закликала на допомогу найстрашнішого, але найдійовішого – шановного пана Бабая.

- Подивися в вікно! – страхітливим тоном сказала старша дівчинка. – Бачиш, від вокзалу суне Бабай. Такий здоровезний, такий сердитий, усіх, хто не спить, забирає до себе в мішок. Ой, і величезний же ж мішок у нього за плечима, згубишся в ньому – ніхто не знайде!

Меншенька підвелася, глянула в вікно. І треба ж було такому трапитись – по перону йшов дід з сивою неохайною бородою й лантухом за плечима. В непевному світлі ввімкнених ліхтарів він здавався височенним.

- Ой-ой, там Бабай! – заплакала маленька.

- А ти лягай і спи, то він тебе й не торкнеться! Он за ним цілий загін міліціонерів пильнує і ще швидка допомога!

Аж тут повернулася мама – а мами, вони ж такі – будь-якого Бабая проженуть не викликаючи ні міліції, ні швидкої. Меншенька одразу заспокоїлась, випила смачної водички і заснула.

Старша ж, горда тим, що їй вдалося майже самостійно вгамувати сестру, полізла на верхню полицю. Велика, хоробра, розумна.

Біжить поїзд широкими степами, везе родину додому. Прокинулась серед ночі старшенька – в купе напівтемрява, на стелі ворушаться якісь тіні. Чомусь стало лячно, бо згадався Бабай. Усі сплять, а вона не спить. Тож Бабай на першій же зупинці скористується цим. Вкраде і, мабуть, з’їсть. Ой, матусю, як страшно! А якщо заплющити очі? Ні, так ще страшніше – навіть не побачиш як підкрадеться. Скоріше б ранок!

На нижній полиці завовтузилась тітка – вагон старий, жарко в ньому, захотіла водички попити.

- Тьотю, а котра зараз година? – запитала дівчинка.

- Друга – відповіла жінка, – до ранку ще далеко.

Випила воду, повернулася до стінки, й миттєво заснула знову.

Добре бути дорослим, не бояться вони Бабаїв. Ті їх не крадуть, не їдять…

А у вікні вже замиготіли вогні наступної станції. Декілька людей на пероні, і серед них…Бородатий дядько! Невже Бабай? Та коли ж він встиг добігти? Ми ж поїздом їдемо аж – одна, дві, три, чотири - п’ять годин! Дівчинка побачила, що бородань прямує саме до їхнього вагону. «Все, - подумала вона, - тепер вже напевно в мішок мене і унесе десь далеко. Я ж не сплю!» З переляку й не помітила, що в дядька немає ніякого лантуха, а тільки маленька валізка. В коридорі вже чутні були важкі кроки й якесь бурмотіння. Дівчинка миттю зіскочила з верхньої полиці і почала будити маму.

- Мамочко, рятуй мене, - прошепотіла вона злякано. – Там, у коридорі Бабай.

- Який Бабай, дитинко, - пошепки відповіла мама. – Не буває насправді ніяких Бабаїв. Ти ж у мене доросла і розумниця…

- Ага, а мені страшно, - майже розплакалася дівчинка. – Раптом забере…

- Ну що ж, примощуйся поруч, - сказала мама, - і засинай.

Так, є один спосіб сховатися від Бабая, і поки ти малий – він найвірнішій. Можна просто притулитися до мами. Її тепло, стукіт її серця не дасть Бабаєві скривдити тебе.

Коли сусіди по купе прокинулись вранці, то побачили милу ідилію. На нижній полиці міцно спала уся родина: за діагоналлю матуся, а справа і зліва від неї дівчатка. І жоден Бабай не був страшний малим.

Харків, Березень 2015 р