Ой ця квітуча бузкова пора.., в єднанні з пламеніючою гордістю тюльпанів, з ароматом білосніжних, радісних конвалій. Що в тому бузку? ЇЇ колір... Сором`язливий, ніжний, ліловий?., чи пікантний, сміливий фіолет? Що в тих конваліях? Безмежно чисте відчуття? Оксамитовий шепіт? Шаленість і неймовірність? Що в тих тюльпанах? Твоя незалежність? Твоя неординарність? Твоя таємниця?..
Вона не хоче бачити правди, не вірить своїм очам. Вона залишиться в тому світі, який придумала для них. В світі пристойному і благополучному. В світі, де повітря напоєне пахощами бузку, де у місячному сяйві тендітні конвалії видзвонюють весняний гімн кохання, де витонченність, аристократизм і простота тюльпанів викликає тривожне, душевне хвилювання...
З цим нелегко живеться.., і щоб все це витримати, треба сильно ЛЮБИТИ. Витримувати, і змирюватись. Змирюватись з Твоєю жагою самоствердження, з Твоєю свободою, і глибиною мрій до життя, які ведуть Тебе дорогами турбот і вражень. Змирюватись, щоб відчувати ниточку надії, симетричну схожість грунтовності характерів. Щоб відчувати, даруючи щирість, де багато не треба.., де є вдячність, де є світ придуманий Нами...
