13.05.2015 14:53
for all
158 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Сергій Петрович Мошенський

Шабат

Шабат розпочався ще в п’ятницю з вечора – зразу ж, як сонечко зайшло. Свято прийшло у всі єврейські сім’ї, в кожний будинок. Мама запалила суботні свічки і читала молитву:

«боахем лешалом малахей ашалом

Малахей ельон малхей

Амлахим акадош барух ху.»

Потім, коли всі сіли до столу, тато говорив кідуш – благословення над бокалом вина:

«приходьте з миром, ангели миру, 

Посланці всевишнього, царя царів

святого, благословен він.»

Та їсти поки що ніхто не починав, потрібно було промовити благословення над хлібом. Це зробив дідусь.

Хліб в цей день повинен бути особливим – плетена золотиста хала. Але сьогодні і ось вже цілий рік нацисти морять їх голодом, загнавши в гетто, не випускають на інші вулиці, не те що в центр Шполи. Тому їстимуть сухарі від паляниці, що тиждень назад передала Ганна Сергіївна – колишня моя вчителька української мови.  

А вранці 18 липня 1942 року ми святкували останню суботу. Нас повезли всіх… я думав, що до синагоги, де рабин читав би Тору, а грав би всім на скрипці. Тому взяв її з собою. Та нас, погрузивши на грузовики, вивезли до глибокого кар’єру, що на кінці Дарівського лісу.

Есесовець, підійшовши до мене приказав заграти щось своє. Я не розумів, що з мене вимагають, що коїться навколо. Поліцаї бігали коло натовпу моїх родичів, забираючи їхні нехитрі пожитки. Вивели першу шеренку на край урвища. Роздягнуті, перелякані, вони дивилися на смерть.

- Грай! - крикнув мені нацист і наставив на мене пістолет.

І полилася мелодія еврейської пісні 740 несмілими нотами, а ззаду її стали вторити удари наче в бубон, постріли карателів у мій народ:

у тьотю Соню, що була кращою мадісткою на весь квартал, у дядю Абрама, що тримав аптеку ще при царі, у маленьку Цилю, що могла стати оперною співачкою, коли б виросла.

«Милая тетя Соня мы Вам прощенья просим, за то, что мы обижались Вы на нас. На празник приглашаем, в семь сорок проводжаем. Чтоб не испортили праздник Нам для вас».

Від кожного пострілу здригалося моє тіло, зжималося серце від стаху. Сльози капали на струни, рахуючи кожну безневинну душу, що відлітала в небеса: один, два, десять, сто…

І тут вивели нашого рабина, маму, сестру, тата, дідуся на розстріл…я перестав грати. Рабин, дивлячись на мене, посміхнувся і почав співати:

«хава нагіла, хава нагіла, хава нагіла вее нісмеха…я як заворожений підхопив мелодію: «пробудіться, пробудіться браття!

Радійте браття з радісним серцем.»

Раділа мама в останнє дивлячись на мене:

- Вы посмотрите на моего маленького Мойшу, - чисто Паганини, шоб он был здоров!

І всі, хто залишився ще стояти заципенівшими від страху, якось преобразилися. Посміхаючись стали пританцьовуючи просуватися самі до ями назустріч смерті. А мелодія ніби виривалася із моїх грудей, бриніла смичком по струнах долі мого багатострадального народу. Ось він, Богом вибраний, але людьми принижений еврейський народ йде за моєю мелодією, як за Мойсеем до світла радості, наближення до Бога. Сьогоднішній Шабат – як найвище досягнення душі, призначене для того, щоб звільнити людину і його свідомість для високого, духовного, віддати час для родини, полюбивши ближнього свого, як самого себе - перетворилося на криваву бойню, знищення цілого народу.  

Нацист, що вважав себе зверх расою, полубогом - зараз безжально вбивав жінок і дітей, чекаючи їх благання про помилування. Він ніяк не міг збагнути, за що їх Бог обрав улюбленими дітьми? Цих вбогих, смиренних ягнят. І це його ще більше дратувало…

Шістсот, сімсот, вісімсот… а скрипка грала, і люди вмирали без страху, з посмішкою на вустах…дев’ятсот…

В повітрі стояв неприємний запах крові і нагрітого металу, що визивав нудоту. Фашист витирав окровавлені руки і дивився, як «вища раса» нишпорили по вузликах, ділили награбоване.

І зрозумів кат, що народ, в якого є своя мова, культура, віра - нездоланний.

І вистрелив у скрипку…

9 травня день Перемоги над нацизмом для всіх народів світу.

Ніхто не повинен бути забутий, ніщо не повинно бути забуто.

Публікації: Сергій Петрович Мошенський

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись