Третій закон Ньютона
Друге побачення
Одного разу олівець випаде з твоїх пальців. Листок зімнеться, і твоя невинність народить питання: хіба це траєкторія моїх думок? Хіба може щось, окрім анемії, виключити свідомість? Саме тоді твій розум, стоячи на тлі заходу того ж сонця, що ти так чекала, сонця, якого ти так любила, натисне на кнопку. Хіба може органічна сполука повести слід грифелю вниз? І чи може тремтіння кінцівок, ця солодка вібрація, гризти твій похмільний мозок? Кістки не пробачать твою слабкість. Суглоби зростуться, аби ти не експериментувала з психікою. Залиш цікавість енциклопедіям, лягай спати. Нехай коми розставляє вчитель, хай помруть твої навички орфографії заради букв, що кесаревим розтином народжені на світ. Зап’ясток вросте в кишеню, аби не торкнутись повітря, що бачило твій ріст. Школярам міряти довжину твого тіла, й температуру вогню, яким горітиме ентузіазм. Третій закон Ньютона поставить хрест на твоєму альтруїзмі. Ти ще побачиш, як барометр насміхається з хмар. Погрожуючи вакуумом, він викрадає білий візерунок з шовкової блакиті, кожна складка якої готова зірвати дах твого будинку. Ти сама прекрасно знаєш, що жодна людина не спроможна врятувати тебе від презирства фізики до свободи вибору.
І нехай чорти проклянуть кожне слово сценарію, що люди звуть «випадком». Відпочинок для тебе стане порожнім звуком, поки ти не доведеш себе до повного виснаження. Колись ти почуєш, як розбивається скло. Твої червоні очі зустрінуть не один світанок, не кліпаючи. І, нарешті, розпластане обличчя поцілує не один десяток чужих столів.
Славутич, 10.06.2015
