Невикористаний квиток
Роман для мене, ніби невикористаний квиток.
Ти так довго обирав його, сумнівався та зважував всі "за" і "проти", але потім щось сталось і ти про нього забув. Пройшло кілька років і, вигрібаючи старий мотлох ти знаходиш його. До того ж, знаходиш не зразу. Він випадає з кишені старих потертих джинсів із нашивкою на лівій нозі. Береш його в руки і починаєш згадувати, як же сильно ти хотів піти на ту подію, та як дбайливо ти обирав цей квиточок, яких з часом анітрохи не змінився. Такий же яскрави і, здається, ще пахне свіжим друком.
Ти одразу ж згадуєш ту причину, що завадила тобі піти. Тепер ти можеш тверезо її оцінити, бо знаєш чим все скінчилось. І найгірше те, що та причина не була вартою. По-суті, ти просто проїбав цей квиток, якого так волів і чомусь одного дня відступив, втік, піджавши хвоста.
Сьогодні в твоєму житті купа інших подій, на які в тебе вже перепустка постійного глядача, але саме ту виставу ти більше не маєш змоги подивитись...ніколи. Вона була унікальна і в тебе був квиток саме на прем`єру. Та ще й в перший ряд.
Завтра ти прокинешся і побачиш когось іншого на фотографіях з тої вистави. Цей інший, а точніше ця, усміхнено позує на фоні афіш, героїв та сцени. В неї теж місце в першому ряду. І от вона вже знає що там було і заради чого вона пожертвувала уроком східних танців.
А ти сидиш, мов дурепа на підлозі з тим квиточком в руках, щось собі уявляючи та наспівуючи головну заставку вистави...Crazy, crazy, crazy...
