він.
вокзальна замальовка (фантазії).
у вітринах побачив себе відображеним в русі
в розумінні про те,
що крокує цим містом
в останнє.
за плечима рюкзак -
словники там лише
і рукописи ранні
( із яких він пізніше
добряче таки посміється ).
хто він, той?..
та ніхто.
відраховує крок по бруківці.
і відомо йому,
що це місто,
затишне і давнє,
розіп"яло надії його
і усі сподівання останні
на майданах,
у спогад
завулками впАде вузькими.
від степів і лісів -
як то кажуть,
з дощу та під ринву -
він утрапив у натовп людей,
почувався в полоні
в штовханині,
в юрбі гомінкій.
під трамвайні дзвінкі передзвони
лавірУє між люди
і скаса дививсь на вітрини.
у кав"ярні він п"є
філіжаночку чорної кави.
і сідає в трамвай,
із минулого їде в мовчанні.
і дивився байдужо в вікно,
розчарований в правді кохання.
раптом - дощ!...
але то йому вже не цікаво.
їде він на вокзал,
щоб поїхати звідси чимдалі.
і крізь зливу дощу
він не чує
і нЕпомічає,
як в осяянні
ілюміноване місто його у печалі
за завісою зливи
ілюзія наче
розстане.
...ось уже і вокзал.
і квиток у "нікуди" в кишені.
на доріжку сто грам
він неспішно ковтає в буфеті.
і роздумував все -
хто ж тут винен
в такому падінні у злеті?..
чи вгамується біль?..
чи забудеться все
у марнОті щодення?..
