НОВОРІЧНЕ ДИВО
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Не треба Вадькові казок розказувати! Адже він уже великий і давно знає, що ніякого Діда Мороза нема насправді. Нарядять якогось дядька, вкинуть у мішок подарунки, які батьки для своїх любих діток купили, та ще й на папірці напишуть, куди йти і що казати, щоб бува «чарівний» дідуган не заблудився чи не переплутав, що кому вручати. Правда, Мороз до Вадька сам своєю персоною не приходив ніколи, а просто лишав подарунки під ялинкою. Зрозумів Вадько, що ті подарунки несправжні, саме того року, коли наткнувся на заздалегідь схований новенький велосипед у шафі. Бо безсовісний Дід Мороз поклав його під ялинку нібито від себе.
І Карлсон, що живе на даху, також не існує! А Малюк якщо й є, то того товстуна з вентилятором на спині просто вигадав від нудьги. Поки цуцика не було. Мультяшний той Малюк щасливіший за Вадька набагато, бо йому на день народження собаку таки подарували. А тут просиш-просиш кота…
- Через мій труп! – завжди викрикує мама, - Награєшся, а мені за ним тоді прибирати.
- Ще й бліх та лишаїв усяких можемо від нього набратися, - сумнівається тато.
Через такі їхні балачки у Вадька кота нема і ніколи не буде. А сьогодні під новорічною ялинкою знайшов нового гарненького скейта і вийшов з ним у двір гуляти.
У дворі – майже нікого. Мабуть сплять після того, як Новий рік зустріли. І дворового товариша Ромки також нема. Давно казав, що на свята поїде до бабусі в село. Вадько зняв кольорового чохла і обережно став на скейт. Відштовхнувся. Проїхався по асфальту раз, удруге. Туди й назад. Зарився коліщатками в сніг. Сів на лавку – може хоч хтось вийде у двір, бо як самому гуляти. Довго спостерігав, як ворона довбає на снігу величезну кістку. Нудьга та й годі…
Раптом з-за рогу вигулькнув Дід Мороз. Був він без мішка і якийсь… ну зовсім-презовсім несправжній. Худий, невеличкий у червоному з чужого плеча кожусі і з брудною ватяною бородою, що з’їхала набакир.
- З Новим Роком! – гукнув щосили до Вадька.
- А де ж ваші подарунки? – насмішкувато запитав Вадько, оглядаючи чарівного діда з ніг до голови.
- Роздав! – охоче пояснив Мороз, - Адже й ти отримав від мене скейта, чи не так?
- Та що ви таке верзете?!! – ніби прорвало Вадька, - Вас насправді не існує! Скейта цього купив тато давно (я перевіряв). А тоді підкинув під ялинку нібито від вас!!! Як вам не соромно дітей дурити? Якби ви справді були чарівником, то знали б напевно, чого я хочу найбільше у світі!!! Ніякого дива немає…
Дід Мороз раптом зупинився і перестав посміхатися.
- Мене не існує?.. – здивовано перепитав він, торкаючи себе за фальшиву бороду, - Хіба? Та як же я начарую тобі диво, коли ти сам у нього не віриш? Тут я безсилий.
Наряжений Морозом ще трохи постояв біля лавки і пішов собі геть. А Вадько сидів і думав над його словами. Якийсь шурхіт позаду лавки заставив озирнутися:
- Ти чий?!! – запитав хлопчик.
На снігу переминався з ноги на ногу великий рудий кіт, дуже худий та замурзаний!
- Справжнє диво! Дідусю Морозе! – вигукнув Вадько, але незнайомця ніде не було видно.
- Подарунок? Від Діда Мороза? – недовірливо перепитала мама, коли Вадько зайшов до квартири з рудим котярою, - Ці Діди Морози останнім часом стали багато на себе брати…
Стало тихо, тільки шурхотіла газета, яку напружено перечитував тато. Рудий також принишк у Вадька на руках.
- Ну й чарівник, - відкинув газету тато, - підсовує кота, а причандалля для нього хай дядя купляє!!!
Тато надягнув куртку і зазбирався до зоомагазину.
- Та не забудь шампунь від бліх, та щось їсти купи цьому пройдисвітові! Він же голодний, як собака! – вигукувала услід мама.
Кіт якось відчув, що його не виженуть. Він зліз з хлопчикових рук і влігся прямо під ялинкою.
- Назву тебе Дивом, пригорнув Вадько свого несподіваного улюбленця і уткнувся носом у рудий пухнастий бік.
Котяче хутро пахло хвоєю та новорічними чарами.
