Це був звичайний вечір
Це був звичайний вечір. Саме для неї він був звичайний. Вона йшла по білих, мов смерть вулицях. Мрії про кохання не давали їй спокою, не знаючи, що воно вже зароджується десь там у суцільній пітьмі у найвіддаленішому куточку серця.
О бідненька моя дівчинко, як би я зараз хочу тебе обійняти. Сказати, що попереду тебе чекають великі перемоги, які затьмарять усі проблеми, перевершать найграндіозніше поразки. Але не зважаючи на моє ставлення до тебе, як би я зараз хотів вирвати твоє серце, щоб видалити те отруйне, що зароджується там в ці хвилини. В такі моменти я розумію як добре, що ти мене не можеш бачити, або чути, інакше ти б відчула б на собі останній поцілунок у своєму житті – отруйний цілунок смерті…
́ О, ти вже хвилюєшся, що твоя симпатія виривається з душі. З кожним днем вона стає все помітніша, так, ти легко маскуєшся. Але що буде далі, зараз минув тільки тиждень, а скільки таких тижнів ще буде, а може вони будуть разом вічність?!!
Знов виписуєш собі догану. Так ти стерво, так, іноді навіть дуже брудне, але якби це все було правдою, то навколо тебе було б так самотньо, як на кратері вулкану. ́́
Ні! Навіть не думай йому все розповідати! Господи! Дівчисько, одумайся! Ти пам’ятаєш хто вона тобі? Подруга? – не просто подруга, а найкраща. А хто ти їй? Купка бруду; гниле створіння? Хто розбивав усі їй стосунки, кому подобались усі її хлопці? Кажеш кохала, а несоромно самій собі брехати? Як тільки вони розходились і вона страждала, вони чомусь одразу ставали, для тебе, пустим місцем, а твоє «Велике кохання» одразу кудись щезало!
Так, ти їм допомагаєш, але ж одночасно змушуєш її копирсатись у роздумах та ревнощах. Ти граєш з вогнем, хоча і сама створена з нього, та дивись не згори у цьому пекельному трикутнику! Скільки можна так награно посміхатись? Добре, що вона зараз дивиться на все у рожевих окулярах, інакше між вами кружляв би смерч і не вщух ніколи. Ой, ну так, я тобі вже повірив, додому її треба. Ще раз на прощання торкнулась його губ, та диви не помри від щастя!
Київ, 10.06
