Справжній патріотизм
Шкільний коридор. Біля вікна стояло троє дівчат. Кожна з них гаряче жестикулювала, обговорюючи якусь дуже важливу тему.
— Я, подружки, справжня патріотка! — вигукнула перша. — Хіба не бачите, яка на мені красива вишиванка? Ще й стрічечка червона у волосся вплетена! Ох, хіба ж не українка?
— Е, то такє! — мовила друга.— От я по настоящому займаюсь важливим дєлом для нашої Батьківщини — відвідую гурток юних патріотів. Ми поглиблено історію України вивчаємо і на різних святах виступаємо. Знаєте, як гарно я співаю укаїнські пісні!
— Тю, патріотка! — обурилася перша, яку звали Ангеліна. — Ти, Наталко, навіть розмовляти як сід не вмієш! Усе русизми й жаргонізми використовуєш!
— То й що?! Правильна знайшлася! Те, що ти в газеті висловлювала свою думку щодо війни в Україні ще нічого не значить! Просто твій батько мер міста, от ти й відома!
— Чому ж ти, Христю, нічого не розповідаєш? — звернулася Ангеліна до третьої дівчинки.— А! Тобі ж і немає що сказати! Висаджуєш дерева, малюнки в АТО надсилаєш... А кому потрібні оті твої малюнки? Дурниця!
Христина мовчки вислуховувала докори подруг. Вона вже звикла до постійних образ зі сторони однокласників. Дівчинка жила в невеличкому селі, де навіть школи не було. Через це довелося вступати до міського шкільного закладу. Мати працювала дояркою, батько — трактористом. Христя була впевнена, що кожен може допомогти рідній Україні, зробити щось корисне для своєї держави. Дівчинка вирішила висаджувати молоді деревця, щоб озеленити свою малу батьківщину. Це заняття їй дуже подобалося і не створювало жодних труднощів. Бо хіба ж вкласти частинку своєї праці в розвиток сучасної України — то неприємно?
Також Христина створювала малюнки для воїнів АТО. Дівчинка розуміла, що бійцям не вистачало підтримки, щирого сердечного тепла, що зігрівало б душу в найлютіші морози. Саме тому вона надсилала малюнки, в які вклала частинку себе.
Та раптом не вистачило сил стримувати образу й дівчинка вигукнула:
— А хіба патріотизм — це лише заявити про себе?! Повідомляти всьому світу, що ти дуже важлива людина для України?!
Ці слова ошелешили дівчат. Вони здивовано продавали витрішки, не в змозі вимовити жодного слова. Та раптом по коридорі пронісся образливий регіт, що був неначе гострий кинжал, встромлений у серце.
— Ха-ха-ха! Та що ти можеш знати про патріотизм, нікчемо? — глузливо сміялася Ангеліна. — Ти крім свинарника й конюшні нічого не бачила! А допомога Батьківщині — справа інтелігентних людей. Наприклад, таких, як я!
Христя ображено кинулася вглиб коридору. Навіщо доводити щось цим дівчатам? Вони ніколи не зрозуміють сенсу справжнього патріотизму. Головне, щоб її добрі справи допомогли Вітчизні. Все інше — не важливо.
.gif "{#}")
