Партнерка
Монолог стихій
В мені скололося стільки тріщин,
Що я розсипалася на друзки.
Оля Стасюк
Ти тримаєш мене за руку. Я дивлюсь тобі в очі, бачу рішучість і непохитність.
А дотики твої сповнені любов`ю до мене!..
Я дивлюсь тобі в очі. І в грудях моїх нуртують дві стихії, по черзі перемагають, завдають мені болю, рвуться назовні... Я потрапила між двох вогнів. Я дуже сильно тебе люблю! І зараз мені надзвичайно добре. Просто тому, що ти тримаєш мене за руку. Але...
Там, за паркетом, де в наш ідеальний світ втручаються треті, ти стаєш Не Таким!.. Там, за паркетом, безліч проблем. Там починаються будні. І ти ламаєш мої крила, бо тебе змінюють, бо ти звик їм коритись. А знаєш, скільки мрій у мене за спиною?!
І от зараз я стою і не розумію, хто тримає мене за руку. Той мій, рідний?! Чи буденний...
У моїх грудях б`ються дві стихії, і, мабуть, б`ється твоє серце. Інакше, чому я так від тебе залежу?
І попри все, я не можу тебе не любити... Мені тепло в твоїх руках!
Будні, будні... Несправедливі і важкі. З ними можна впоратись, стихії можна приборкати... Усе можливо і здійсненно, лиш би горів між нами вогонь нашого щастя. Але...
Я не ідеальна партнерка. Я загубила каблучку, яку ти подарував...
