Осінній контраст
з рубрики / циклу «Статті»
Календарні сторінки сповіщають про настання листопада. Останній місяць осені, на диво, дарує нам сонячні теплі дні, у повітрі якого вирує аромат прілого листя і пізніх яблук. Дні стають коротшими, ночі – довшими, та разом з цим з’являється відчуття тривоги, що викарбувалося у нас в пам’яті болючим спогадом та переслідує нас у нічних кошмарах, що міцним ланцюгом страху перев’язало грудну клітину. Ми звикли жити у режимі нових потрясінь та кривавих новин, ми намагаємось зрозуміти «навіщо і чому», але більшість з цих питань залишаються відкритими.
Навіщо країні, яка колись називалась «братньою», такі жертви? Заради кого молоді хлопці гинуть на сході нашої країни? Заради чиїх безпідставних амбіцій вони, замість весільного костюму, одягають воєнну форму і тяжкий бронежилет, чому матері із жахом чекають дзвінка у двері, що сповістить не про повернення сина, а про його загибель. Хіба посмертне звання героя зможе заглушити нестерпний біль від втрати власної дитини.
Ніхто не хоче помічати усю глобальність ситуації, не чує прохання і заклики до припинення цієї кровопролитної війни, де брат йде на брата, де пелена байдужості застиляє очі, де люта ненависть закипає у серці. Хіба це варто людських жертв, хіба це те, до чого ми прагнемо?
Незважаючи ні на що, у душах людей все ще продовжує жевріти надія на краще. Ми не припиняємо сподіватись, мріяти і бажати миру. Ми хочемо спокою, упевненості в наступному дні, щасливих поглядів дітей.
Осінь, окроплена багряними краплями крові та запахом диму від снарядів, не принесла нам заспокоєння. Але попереду ще незліченна кількість часу, попереду ще місяць пори «холодних дощів», попереду ще безліч подій, переживань та очікувань. Але, можливо, коли земля покриється легкою ковдрою із білих сніжинок, коли своїм холодним подихом зима залікує кровоточиву рану і притупить біль від зради, настане спокій. І, нарешті, на нашу українську землю прийде мир.
01.11.2015