В осінній оповіді біль...
до віршувань в окупації
так кажуть, все йде по спіралі...
куди ж нас виведе крива?..
у смерть і злидні зараз граєм,
золою мокрою слова.
ця у вибоїнах дорога -
куди веде? ніхто не зна.
іржаво-чорна від порога
зникає в темряві вона.
і хмарне небо із землею
зійшлися обрієм на згуб.
уздовж дороги, понад нею
дими палаців і халуп.
і брязкалами жовкле листя
гримить на розі всіх стихій,
з гілля злітає наче з вістря
як фатум, сполох в долі злій.
і дощ спаде холодний мжею,
з вітрами сіє на окіл.
а за туманною межею
і сум важкий, жалі, печалі...
краси вже в осені нема.
о, так! усе йде по спіралі.
за заворотом,
там -
зима...
