Просто про тебе
з рубрики / циклу «Ліловий світ»
Для того, щоб вплинути на світ вчинок не обов`язково повинен бути великим-так кажуть... А ще кажуть, що є люди яких цілує Господь. Цілунок той-дар, а який?., то сам Господь знає...
Гарне мальовниче село. Чепурні будиночки, садочки, колодязі, квіти, городи, і біля кожної садиби, чи то лавочки, чи ослони, бо в кожному поселенні по різному звуться. Та й не так, то вже важливо.
Тієї світлої днини, біля такого ослончика зупинилась огрядна жіночка. Зупинилась.., задумалась... Про, що та думка? Всміхнулась сама до себе. Поправила хусточку, зітхнула. Провела рукою по тій лавочці, з такою ніжністю, немов кошеня погладила. Підняла очі, а в них такий сум і жалісливий і печальний. Згадалось? Так згадалось.
Давно вже продана батьківська хата.., а часом так тягне, так кортить приїхати і торкнутися...
Було собі безтурботне дівча. Одне у батька і матері. Квіточка-красуня. По неволі згадаються слова Гоголівської Оксани - І чого то люди кажуть, що я така хороша? З чого ті люди взяли?
Батькова донька-єдина, кохана. Бавив подарунками, та словом добрим озивався. Мати голубила її єдину, втішаючись, радіючи... В тій любові й зростили. Хорошою, чесною, доброю...
Згадалось... Змахула слізку від споминів.., дитинство, юність, батьки... Шелестіло опадаюче листя. Все ж добре. Життя воно, як ріка біжить і немає ні початку ні краю.., біжить собі... А все склалось. Все добре. Це сьогодні душа так линула, до рідного, до незабутнього...
А про цілунок Господа? Ту жінку Господь цілував по доброму, наділивши талантом, який так і зветься - Доброта... Господь даремно не цілує. Опадаюче листя шептало - Пам`ятаємо...
