Подорож у Солотвино
з рубрики / циклу «Ессе та нариси»
Подорож до м. Солотвино була дуже змістовна і довготривала. Спочатку ми зупинилися біля водоспаду, ім‘я якого Труфанець. Він знаходиться між Ясенями та Квасами, біля самої дороги. З південно-східних схилів Свидовецького хребта, з субальпійських лісів і лук несеться чиста вода і так поспішає до устя великої ріки, що, не витримавши, летить з 36-метрової висоти. Водоспад носить ім`я потічка Труфанець, який є правою притокою Чорної Тиси Довжина потічка - 2830 метрів, з них 230 він тече під землею.
Далі ми їхали через село Кваси, Закарпатської області, Рахівського району, яке розташоване по обидві сторони річки Чорна Тиса на відстані 14 км від районного центру Рахова і за 26 км від Географічного центру Європи.
Кваси відоме тим, що тут дуже багато мінеральних джерел. Село розташоване в міжгірській долині річки Чорна Тиса, оточене з півночі Полонинсько-Чорногорським пасмом гір, з півдня - Мармароським кристалічним масивом.
У цьому районі розташовані Чорногори, у складі яких знаходиться найвища вершина Українських Карпат г. Говерла - 2061 м, а до Квасів найближче розташована г. Петрос, 2020 м.
Клімат тут помірно континентальний. Гори – лісисті. Вище лісистих гір простягаються альпійські луки, які називаються полонинами. Ліс змішаний: бук, ясен, ялина, ліщина, черемха, явір, тополя, береза та інші. Також у лісах зустрічається багато грибів та ягід, таких як: чорниця, суниця, ожина, калина, горобина, брусниця, шипшина та багато інших. Село перетинає залізниця Львів-Рахів. У Квасах є золото.
Через деякий час ми вже їхали через Рахів - районний центр, який лежить у мальовничій улоговині вздовж ріки Тиса. За однією з версій, назва походить від слова "рахувати", оскільки місто лежало на торгових шляхах і купці, зупиняючись тут, перераховували гроші.
Рахів - місто-курорт, і туристи з-за кордону називали його перед Другою світовою війною «Гуцульський Париж». Воно розташоване в міжгір’ї. З півночі його обіймають Горгани, на заході височіє Свидовець, на північному сході - Чорногірський хребет, а з півдня наступають Рахівські гори.
Ріка розрізає Рахів навпіл і, закована в граніт, тече паралельно центральній міській вулиці. Рахів - найбільш високогірне місто в Україні, яке розкинулось на висоті 820 м над рівнем моря. Між найнижчою і найвищою вулицями — понад 500 м різниці у висоті.
А ще кажуть місцеві люди, що це місто стихій. Метеорологічні спостереження засвідчують, що в районі Рахова буває найбільше в Україні гроз. Впродовж року тут майже 50 днів припадає на громи та блискавиці.
Рахів - «земля господаря Раха». Шість століть тому це було поселення у чотирнадцять дворів. Перші мешканці – гуцули (мисливці, вівчарі та пасічники).
Менше ніж за сто останніх років Рахів побував у складі п`яти різних держав. Ним володіли угорські Ракоци та австрійські Габсбурги, тут проходили турецькі завойовники і козацькі сотні Северина Наливайка. Приїздили посланці зі Стамбулу.
Кожна епоха залишила свій слід на міських вулицях — в архітектурі, у назвах. За часів Австро-Угорщини Рахів став містом колоністів. Німці, італійці та французи приїхали вглиб Карпат, щоб побудувати тут залізниці. Ці вузькоколійки збереглися й досі. Тут живуть онуки та правнуки їх будівничих.
Сьогоднішній Рахів - місто багатонаціональне. Із 17 тисяч його мешканців трохи більше половини - українці (етнічна група - гуцули), 14 відсотків - угорці, 10 відсотків - румуни. А ще тут мешкають німці й росіяни, чехи й словаки, поляки й італійці, білоруси, євреї, цигани. На вулиці можна почути різні мови. Однак державною українською мовою володіють усі.
В наш час Рахів - невелике місто з населенням близько 16 тис. осіб. Місто має досить розвинену туристичну інфраструктуру: готелі та приватний сектор, ресторани та кав`ярні, продовольчі магазини. Але існує проблема із транспортом, який ще далекий від комфорту, і разом з пасажирами часом подорожують вівці або домашня птиця.
В с. Ділове, 15 км від м. Рахів, неподалік від географічного центру Европи, поряд із трасою Львів-Рахів-Мукачево знаходиться ресторан - двоповерхова дерев`яна колиба, оздоблена в національному стилі. В колибі представлена велика експозиція старовинних предметів вжитку та одягу. Їжа тут дуже смачна, а ціни демократичні. Я замовила ніжну телятину з овочами та соусом, а на гарнір - картопляне пюре. Цей смак їжі та аромати нагадали мені домівку…
А тепер нарешті розповім про Географічний центр Європи, місце, де перетинаються уявні лінії між Лісабоном і Уралом, землею Франца-Йосипа і Босфором, Кавказом і Північним морем.
Забула сказати, що це вже Закарпаття, цілком відмінний світ, де інший клімат - більш лагідний, інші гори - вже не суцільні кряжі, а окремі, злегка опуклі, інша архітектура сільських садиб, інша говірка.
Центр Європи розташований поблизу Ділового, обабіч автотраси на Бичків і Тересву. Шпиль, встановлений на позначення географічного центра Європейського континенту, відкривається несподівано за одним із поворотів гірської дороги. Кам`яний монумент встановлено на невеликому майданчику, а поруч - величезна помпезна стела, біля неї - іще один пам`ятний знак.
Визначення географічної широти і довготи цієї точки, яку було визнано центром Європи, трохи більше століття тому здійснили вчені Віденської цісарсько-королівської академії наук Австро-Угорської імперії.
Далі наша дорога пролягла до Солотвино. Ми їхали вздовж річки через українські села, а на протилежному боці була вже інша держава, Румунія. Три речі відрізняють закарпатське Солотвино від усіх інших подібних селищ. Це цілюща ропа солоних озер, лікувальні грязі та унікальна алергологічна лікарня, що використовує спелеотерапію для надання другого дихання астматикам, алергікам, хворим на туберкульоз. Хто чхає на амброзію у прямому розумінні цього слова, той знає про існування селища Солотвино.
На жаль, саме у Солотвино, я більш за все побачила різницю між рекламою цього курорту і реальністю. В Інтернеті ви можете побачити гарні мальовничі фото солених озер, підземні соляні печери, прочитати хвалебні оди про алергологічну лікарню, готелі та магазини.
Мені ж відкрився багатолюдний дикий берег навкруг трьох каламутних ковбань, відкрита місцевість, спекотне сонце, солена вода, в якій вовтузилися і борсалися, вимазані лікувальною гряззю, тіла. Біля пляжу розташовані кілька дерев‘яних будиночків на курячих ніжках, всього лише 4 душеві кабінки, дві брудні роздягальні, про все інше промовчу, бо там було ще гірше! Ось такий був непередбачуваний фінал нашої довготривалої подорожі в Закарпаття! Можливо у місті Солотвино є все, що обіцяють у рекламі, але я описала те, що побачила на власні очі…
м. Київ, 8.08.2013
