Взуттєва подорож
Як сказав колись Ральф Волдо Емерсон: "Життя це подорож, а не пункт призначення." Напевно, кожному відомо, що будь-яка подорож, коротка або нехай навіть найдовша, завжди починається з одного першого кроку, за яким обов`язково має бути історія, а вже яка - цікава чи нудна, залежить від того, хто вирушив у мандрівку...
В одній стандартній міській квартирі жили-були чоловічі туфлі. Не якісь там особливі, а звичайнісінькі, можна навіть сказати, нічим не примітні, хіба що трошки мрійливі... так вже, повірте, що не тільки люди можуть бути романтиками. Туфлі, як то кажуть, уже пожили чимало, потоптавши безліч тротуарів і алей місцевих парків, але, на жаль, жодного разу у своєму житті так і не побували за межами міста, хоча потай і мріяли про це. А час минав. Господар періодично купляв нове взуття і одного разу сховав старі туфлі на віддаленій полиці комори, вирішивши, що, може, стануть колись у пригоді, бо хоч і старенькі, проте ще доволі міцні. Але, як це частенько буває, незабаром він зовсім забув про старі туфлі, бо йому цілком вистачало нового взуття.
У темній коморі було тихо й сумно. Через деякий час туфлі зовсім зажурилися, зневірившись коли-небудь ще побачити сонячне світло, не кажучи вже про те, щоб подивитися навколишній світ...
Одного разу господар зазирнув до комори за якоюсь потребою, а коли виходив, через неуважність не зачинив двері повністю, і в утвореній щілині заіскрився яскравий сонячний промінчик, у якому весело кружляли легковажні порошинки. Туфлі почали мрійливо зітхати.
- Послухай, братику, - звернувся до свого сусіда Лівий. - Може, сходимо на прогулянку, а то ж так і запліснявіти недовго?
- Та вже ж, лежачий камінь мохом обростає... це дійсно так, - погодився Правий. - Згоден, тим паче що і втрачати-то нам особливо нічого.
Сказано - зроблено. Зістрибнули туфлі на підлогу і, вислизнувши з комори, зачаїлися в передпокої попід вішалкою для одягу, чекаючи, коли господар відчинить вхідні двері.
Їм пощастило. Коли клацнув замок, двері відчинилися, і до квартири увійшов господар, тримаючи в руках пакети з продуктами. Він попрямував до кухні, щоб покласти їх на стіл. Скориставшись цим, туфлі швиденько прошмигнули за двері і, збігши сходами, вискочили на вулицю.
Ах, як же тут було чудово, особливо після темної тиші комори! Щосили сяяло тепле сонечко, радісно співали птахи, лунали різноманітні голоси й гуркотіли автомобілі.
- А якщо нам не просто прогулятися, а вирушити у справжнісіньку подорож? - запропонував Лівий.
- Далеку? - з надією запитав Правий.
- Та поки не набридне. Втрачати-то нам нічого.
- Що ж, тоді - вперед!
І друзі, намагаючись не потрапляти на очі перехожим, нарешті вирушили у свою першу таку довгоочікувану подорож - тільки їх і бачили.
Відтоді минуло вже чимало часу, і, хоча старі туфлі й досі не повернулися зі своєї взуттєвої подорожі, дуже хотілося б вірити, що в них усе гаразд, і вони по-своєму щасливі, оскільки збулися їхні найпотаємніші мрії. А як відомо, мрії це крила справжніх романтиків, які допомагають їм на життєвому шляху. До речі, потрібно чесно визнати, що колишній господар через неуважність незабаром і зовсім забув про ці туфлі і навіть жодного разу про них не згадав.
Ось така незвичайна, можна сказати вельми дивовижна історія трапилася одного разу. А якщо саме вам пощастить десь зустріти старенькі туфлі, які самостійно мандрують дорогами, не дивуйтеся - це нерозлучні друзі Лівий та Правий пізнають світ, здійснюючи свою давню мрію - мандрівку завдовжки в життя, нехай навіть і взуттєву...