Летіть же Ви у Височінь
Цей Цілий світ. Усюди - болото. Ніхто не пам`ятає, чи було так завжди чи ні, - ніхто. Знають всі - болото – занадто безмежне та неосяжне, має обрій, тому не долетіти до Кінця Світу. Але не всі в болоті мешкають. Деяким вдалося, метеликами і стрибабками, злетіти вгору:
Бабка літала, літала, літала, літала і ширяла в повітрі, спрямувавши погляд на небо, - де молочними сонечками пливли незліченні пухнасті хмари. Але ні, сморід болота притупив її почуття, вона почала втрачати сили, падати, і опустилася безжиттєво на суху пелюстку очерету.
- О ні, я не хочу впасти вниз, - ледь чутно видала вона. Сльозинки її впали в саму рідоту юшки болота і згоріли в ній, спалені спиртом. - О ні, проволала вона знову, тільки лише побачивши, як димок її спалених сліз полетів угору.
Муки ці, забачив веселий метелик і підлетів до бідної Бабки:
- Не плач. Ти не впадеш вниз, я не дозволю. Всі ті, хто у Височінь відібрані не повинні залишати таких як вони, - в біді.
Метелик підхопив бабку вусиками і розмістив її на своїй спинці.
- Я буду літати з Тобою на спинці, поки Ти знову не відновиш свої сили.
Слова метелика вселили надію у серце стрибабки.
Бабка окрилилася, адже метелик був такий добрий до неї. Він врятував її. Саме в цей момент вона і полюбила Метелика. Його ніжні крила, немов кольору небесної глазурі, його жовті фасеточні оченята, як дві золоті жаринки. Бабка закрила очі і просто летіла разом з ним, довго і блаженно в хмарах. - Як я була весь цей час без нього, думала вона, сто й тисячі разів повторюючи про себе ці слова.
А Метелик все літав, захоплено вп`явся очима в небо. «Стільки метеликів і бабок намагалися досягти краю неба, але ні - ніхто не зміг досягти», - поділився із Стрибабкою своїми думками він.
Але істина одна, - всі метелики і бабки, цикади, сонечка та інші милі створіння, - не любили болото, а воно - не любило їх. Жовті й зелені жаби, весь час прагнули своїми довгими язиками зловити їх, що часто їм вдавалося. У такі моменти небо темніло і плакало, - гірко плакало, адже стало менше щастя на світі. Адже небо так любило всіх цих метеликів і бабок і багатьох інших створінь. Але коли воно плакало, - деякі жаби омивалися чарівними щирими краплями дощу і теж перетворювалися на метеликів і стрибабок. Кожне створення має шанс переродитися і стати кращим, - щира правда світу, про яку не хочуть і чути. Хоча, а що було б якби почули?
- Тоді б не було такого болота, і замість нього були б луки, трави і прекрасні квіти, - вимовив Метелик, якраз перед тим, як його схопив довгий липкий язик ропухи і забрав далеко вниз…
Бабка так і залишилася в повітрі, а в руках її - прекрасні напівпрозорі блискучі крила Метелика, метелика, якого вона так щиро покохала. Знизу роздався регіт ситої Ропухи, яка вирячила тупі очі.
Нікополь, 20 червня 2011