Хитрий віслюк
В одного господаря був старий-престарий віслюк.
Правда, хоча і був він старий, але його ще запрягав господар до візочка, і на його спину можна було покласти будь-який важкий тягар, і віслюк не згинався під ним, як це робили молоді віслюки. Одну однісеньку похибу мав старий віслюк, а саме те, що осліп на обидва очі, і його господареві доводилося завжди йти попереду нього, тримаючи його за вуздечку, щоб той не впав з якогось-то моста, або в якусь прірву.
Та лихо, яке чекало на віслюка, не обійшло його. Одного дня господар випустив віслюка самого в садок, щоб той попас зеленої травички. Й так пас віслюк зелену смачну травку попід крилатими яблунями та грушами, поки дійшов до кінця садка, де була викопана глибока яма, яку господар викопав шукаючи води.
Бідний сліпий віслюк й не здав собі справу, як опинився в ямі, тільки, на щастя, яма була сухою, в ній не було води, інакше бідному віслюкові довелося було б потопати.
«І - а-а-а!.. І – а-а-а!.. І – а-а-а!..», – заревав бідний віслюк, пробудившись у глибокій ямі.
Та його почув тільки пес Гривко, який прибіг, гавкаючи, до ями, та, на жаль, не зміг нічим віслюкові допомогти, бо його господаря не було якраз в той час вдома. Так прорикав та проукав бідний віслюк аж до самого вечора, поки не прийшов господар.
Побачивши віслюка в глибокій ямі, господар почухав потилицю й промовив сам до себе:
– Вже пізний вечір, я сам не зможу його витягнути, нехай переспить у ямі, а завтра вранці покличу сусідів на допомогу й витягнемо його звідти. – Сказавши це, господар кинув бідному віслюкові жмут сухої соломи й пішов спати.
Та через ніч зовсім інша думка стукнула господареві в голову:
– Віслюк вже старий, сліпий, сьогодні-завтра й так здохне, навіщо мені витягати його з ями? Я ту яму й так давно збирався зарити, покличу сусідів на допомогу й ми зариємо яму разом з віслюком.
Радий, господар, що йому прийшла така мудра думка до голови, поспішив до сусідів скликати їх на допомогу. Й так зійшлися всі сусіди й почали сапати глини й кидати в яму на голову та на спину бідного віслюка.
Та віслюк, замість того, щоб перелякатися, що його хочуть загребти живцем, почав радісно струшувати зі своєї спини глину, яка падала під його ноги, а потім ставав на ній, піднімаючись все вище та вище, поки зміг вистрибнути з ями.
– Бог з тобою! – махнув рукою господар, – якщо ти такий мудрий, то живи, скільки тобі дано жити, – й більше віслюка ні до візка не запрягав, ані на спину йому тягарів не клав, і прожив собі так хитрий віслюк безтурботно ще багато, багато років...
