Хмаринка Маринка
Хмаринка Маринка щодня дивилася з високого піднебесся на землю.
– Ой, скільки там всякого цікавого можна побачити! А мені тут самісінькій так скучно, так нудно.... – зітхнула Маринка.
Правда, в неї були дві сестрички: Яринка та Калинка, але ті щодня з їхньою матір’ю Хмарою Тамарою та дядьком Вітром Подувайлом, гуляли собі попід небесами з самого ранку до пізнього вечора, спостерігаючи за людською працею, допомагаючи їм поливати урожай.
– Мамо, мамо, беріть і мене з собою, – благала щоранку свою матір Маринка.
– Ой, та ти ще малюсінька, доню, не зможеш триматися нас.
– Тоді я вийду сама погуляти. Мені так скучно вдома цілими днями крізь віконце на землю зиркати, – трохи не розплакалась Маринка.
– Тільки не відходь далеко, щоб не заблукала.
– Буду гуляти поблизу хати, – пообіцяла Маринка.
Та що бачити їй окрім хати? Коли навкруг синій безкрайний простір.
– Спущуся прямо вниз, подивлюся, як там люди живуть, а потім піднімуся просто вгору, так і не заблукаю, – подумала Маринка і почала спускатися.
– Ой, як гарно на землі! – вигукнула вона, торкнувшись своїми крильцями гілок високої осики. – А ось і людські хати, про які розказували мені сестри, – зраділа і спустилася нижче.
– А це що таке біленьке та непосидюче? – спустилася Маринка ще нижче.
– Ме-е-е!... – підстрибнуло, намагаючись доторкнутися Маринки, те біленьке та непосидюче для неї диво.
– Ой! – перелякалася Маринка.
– Не бійся, це моє козенятко, воно тобі нічого лихого не зробить! – почула позаду себе кришталевий голосок Маринка.
– А ти хто?
– Я дівчинка Маринка.
– А мене теж Маринкою звуть, – зраділа Хмаринка. –Ходи пограємось!
– Немає часу... Мені треба носити воду з криниці, грядки поливати, – відповіла дівчинка.
– Я полию твої грядки, – впевнено сказала Хмаринка і почала надувати свої крильцята, як це бачила, що роблять її мати та сестрички. І диво – враз на грядки з хмаринки полився рясний дощик.
Рада дівчинка почала танцювати підспівуючи:
«Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В полив’янім горщику.
Цебром, відром, дійницею.
Над нашою пашницею».
Козенятко теж собі почало підстрибувати і мекати, а найбільше від усіх раділа Хмаринка, адже це вона вперше допомагає людям.
Після того обидві Маринки гуляли до самого вечора.
Повернувшись додому, Хмаринка розповіла матері та сестрам, як вона допомогла дівчинці Маринці грядки поливати.
– Від сьогодні ти вже не Хмаринка-Маринка, а Хмарина-Марина, – посміхнулася щасливо її матір.
Довгий час не могла заснути Хмарина, а коли заснула, то приснилася їй подруга дівчинка, а далеко внизу, на землі, дівчинці Маринці якраз приснилася її подруга Хмарина.