ЧОМУ ВИЮТЬ ВОВКИ?
Одного разу сперечалися поміж собою Вітер Сонце і Мороз.
– Я найсильніший у світі! – почав суперечку Вітер. – Подую в жарт своїми губами, то навіть столітні дуби кланяються мені, а море «горами хвилі підніма», тільки б захотів, то зняв би таку бурю, що вмить перевернула б догори дном цілий всесвіт!
– Не мели дурниць, товстогубий Вітрогоне, найсильніший у світі я! – тупнув ногою Морозенко. – Коли моргну своїм білим вусом, то все на світі деревіє, хіба ти не чув як говорять про мене люди – «Такий Мороз, аж тріщить, або – такий Мороз, аж зорі скачуть?» Я через ріки мости будую! Хто б міг бути найсильнішим від мене?
– Пусто-дурно ви сперечаєтесь, – вмішалося в бесіду Сонце. Хіба ви не чули, що я царюю на небі? Мене люди називають «Оком Божим». Я освітлюю і зігріваю всю землю!
Так сперечаючись, вирішили піти в ліс і запитати у звірів та птахів, хто з них найсильніший.
– Запитаємо Ведмедя, бо він найсильніший звір лісу, – сказало Сонце.
– О, яке воно хитре! Таж той старий Бурмило навіть не знає мене, бо чим запахне йому першим сніжком – вже спить горі пупом у своїм берлозі та смокче лапу, аж до самої весни. Звідки йому знати мою силу?
– Тоді запитаємось, в кого ти скажеш, мені все одно, бо добре знаю, що всі тобі скажуть те саме, що найсильніше на світі Сонце! – посміхнулося Сонце.
– Я чув, що Сова найстарша і наймудріша зі всього лісу...
– Що, що ти говориш?! – крикнуло Сонце. Хібе мене Сова бачила хоч один раз? Таж вона тільки ніччю виходить зі свого дупла, звідки їй знати мою силу?
–Гаразд не будемо сваритись, – сказав вітер. Ходімо до Вовка, в нього ні кола ні двора і бродить весь час як літом так зимою, він нам може сказати, хто з нас найсильніший.
– Згода! – погодились Сонце з Морозом.
Приходять до Вовка і питають:
– Вовчику братчику! Подумай добре і скажи, хто з нас найсильніший?
– Що тут думати? – посміхнувся Вовк. – Таж це всі знають, що найсильніший на світі ніхто інший, як Вітер!
– Дивись, Вовче, бо настане холодна зима і я так зморожу твої лапи, що ні крок не ступиш! – погрозив йому Мороз.
– Зима для мене не страшна, і тебе Морозенку я не боюсь, аби лиш холодний вітер не дув.
– Навчу я тебе Сірохвостий! Прийде гаряче літо і висушу всі гірські потічки, тоді будеш бігати з висолопленим язиком шукати краплину водиці!
– Нічого, нічого, коли б тільки холодний Вітрець повіяв, – відповів байдуже Вовк.
Сподабалась Вітру Вовча відповідь, і відтоді стали добрими друзями. Багато разів коли Вовк хоче побалакати з Вітром то починає вити:
– Ау-у-у-у, ау-у-у-у!
– У-у-у! У-у-у! – біжить Вітер йому назустріч.
