02.02.2011 03:06
-
2325 views
    
rating 4 | 3 usr.
 © Тетяна Чорновіл

ВАЛЕНТИНКА

ВАЛЕНТИНКА

Після Нового Року День Святого Валентина – найвеселіше свято у класі, а то і в усій школі. З самого ранку 14 лютого перед уроками і на перервах лунає прикольна музика. По коридорах снують листоноші з різнокольоровими серцями на беретах. Скільки б валентинок не вкинули у скриньки біля класів, усе рознесуть адресатам. Нічого не переплутають. Тому що в цей день потрібно кохати і бути коханими. Обмінюватися валентинками, одним словом! 

Святковий оргкомітет оголосив конкурси на найкращу валентинку і на найбільшу кількість отриманих валентинок. Звичайно ж, перше місце за найкращу по праву належить Олі Чайці. Адже серед цілої купи „сердечних” листівок вона отримала ще й велике запашне серце-медяник від Руслана Пончика. 

- Я сам пік, мама тільки керувала, - захлинався Пончик, а фарби на валентинці – харчові, не бійся їсти! 

Найбільше ж валентинок мріяли отримати багато дівчат. Казали, що Аліска навіть сама собі підписала з десяток, щоб виграти. Та все ж таки прийшлося їй поступитися першим місцем. Несподівано для всіх найбільше „сердечок” отримав географ Микола Іванович. Листоноші принесли йому цілу купу того „любовного зілля”. 

Одна Мар‘яна сидить у куточку біля вікна і сумує. Її не цікавлять веселі пісні та конкурси, а декілька листівок, доставлених святковою поштою, не читані опинилися у портфелі: 

- Пізніше прогляну... 

Справа в тому, що Мар‘яна несподівано для самої себе закохалася. І не в кого-небудь, а у красеня Павла Хавруся. Звичайно ж у Мар‘яни шансів – нуль. Не одна з класу потайки сохла за ним. Та нікому хлопець не надає переваги. Нема чого й Мар‘яні сунутися. У портфелі лежить не підписана валентинка. 

- Як від нього прийде, то й я йому підпишу, - думає, сама в те не вірячи. 

- Пошта! Пошта! День-дзелень! – листоноша у береті витягає з сумки рожеве сердечко. 

- Невже?.. Так і є! Він! Це просто якийсь сон! „ Кохаю, бажаю зустрічі! Твій П” 

- Зачекай-но, листоношо! Візьми листівку на відправку! – Мар‘яна дістає з портфеля куплену валентинку і похапцем пише: 

- В суботу! Кінопалац. Денний сеанс. 

Хоч, фільм, що йде в кінопалаці, Мар‘яна вже бачила, але дуже б хотілося подивитися його ще раз з Павликом. Дівчинка крутить у руках рожеву валентинку і посміхається своїм думкам: 

- ... бажаю зустрічі! Твій... 

- Ха-Ха-Ха.... Га-Га-Га.... – голосно регочеться Людка Круглик за спиною, - І тобі прийшла?! 

Мар‘яна від несподіванки здригається всім тілом і нічого не розуміючи дивиться на реготуху.  

- Валентинка від Вухновського, бачу, і тобі прийшла! – пояснює Людка, - Він усім дівчатам до одної підписав. Однакові, рожеві, як у тебе. „ Кохаю, бажаю.... Твій П” . Так-так. Петро, значить. Біжи в роздягальню, там йому дівчата темну влаштували. Я теж уже встигла стусонути разок під ребра! Нехай не дурить! 

Перед очима Мар‘яни попливло вікно з калачиком на підвіконні, парти і дошка з крейдою. А Людка раптом зробилася маленькою, як комарик. 

- Що я наробила!!! – вжахнулася, - підписала листівку красунчику, та ще й набилася в кіно! Він же сміятиметься з мене!!! Скажу, що то не моя! (прізвище, дурна, написала) Може вигадати, що не йому підписувала? Так чому ж „Павлу Хаврусю” на адресі, запитає... 

- Що з тобою? – з усієї сили торсає Людка, - Кажу ж, біжи до роздягальні, там Вуханя ...  

- Людмило, Не знаєш, де Хаврусь? – питає у однокласниці. 

- Не знаю, - поперхнулася словами Кругличка, - Казали, що відпросився з останнього уроку і кудись побіг. Та нащо тобі той красунчик! Іди в роздягальню, поки перерва не закінчилася, бо після уроків Петра не впіймаєш!.. 

Як же довго тягнеться останній урок! Нарешті дзвінок. Мар‘яна згортає зошити з парти в портфель і поволі бреде одягатися. Ніяк не попаде в рукав куртки... Не застібне капюшона...  

- Ще й відпросився кудись... Мабуть, щоб світ за очі забігти від моєї листівки. 

Надворі на мить зупинилася. Темні волохаті хмари заволокли небо. Сніг добре підтанув і лежить під ногами сіро-брудною рядниною. Під колір неба. Мар‘яна ступила на слизьку стежину і зробила декілька кроків до шкільних воріт. Раптом де не взявся чорний, як смола, котяра, шаснув через стежку і з розгону видряпався на стовпчик паркану. 

- Хоч як не старайся, а більшої невдачі ти мені вже не зробиш, - подумки посміхнулася дівчинка. 

Ззаду чуються невпевнені кроки. Хтось торкає за рукав... ??? Хаврусь? Дістає... Валентинка!!! Та яка гарна! 

- Я підписав її ще зранку. Тільки тобі одній! Не наважувався відправити. Адже мені прислали всі дівчата з класу, крім тебе... – говорив скоромовкою красунчик., немов боявся, щоб його не перебили. 

- А тоді... Як отримав твою... зразу відпросився і пішов... Тримай. 

Він кладе у Мар‘янину долоню два невеличких папірці – квитки на улюблений сеанс до кінопалацу. Вражена дівчинка довго дивиться на квитки, нічого не розуміючи! Тоді поволі розгортає валентинку. 

„ НАЙКРАЩІЙ У СВІТІ ДІВЧИНІ” – написано в ній почерком Павлика. 

Сонце раптом розсунуло сірі хмари і сипнуло у шкільний двір жменьку яскравого проміння. Сніг, що збирався танути, заграв усіма барвами, немов у казці.  

Один сонячний промінчик заплутався у чорному хутрі кота, виблискуючи дорогими самоцвітами. Кіт облизав те чарівне сяйво з спини та хвоста і підморгнув Мар‘яні зеленим оком. 

На поріг школи вигулькнула Кругличка.  

- О! Стоять! Як наречені. Поцілуйтеся, чи що! – голосно викрикнула Людка і зареготалася. Та Мар‘яна з Павликом не звернули на неї ніякої уваги. 

Публікації: Тетяна Чорновіл

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 05.02.2012 11:57  Оля Стасюк => © 

Добре, вмовили:)) 

 04.02.2012 19:26  © ... => Оля Стасюк 

Ну дивись, Олю! Я ж не мала на увазі якусь причіпливу боротьбу... Мовчазний, значить здатний на високі почуття... Просто пошли валентинку... 

 04.02.2012 19:19  Оля Стасюк => © 

Ви просто не знаєте його. Мовчазний, теж закоханий... Думаю, минеться, як і тоді. Боротися не люблю - потім багато сліз і немає ніякого толку. 

 04.02.2012 19:17  © ... => Оля Стасюк 

Мабуть у кожної з дівчат у школі час від часу виникають схожі почуття. Пам"ятаю деякі й свої історії.
Якщо твоя історія була довгою, то значить, не якоюсь легковажною! Можна було б спробувати поборотися за свої почуття (поговорити з ним про це, чи якось по іншому). Адже він і справді міг не підозрювати про твоє ставлення до нього! (хлопці інші психологічно, ніж дівчата!!! Простіші набагато! :))))
Олю, не переживай! Все у тебе буде добре!!! А ту свою валентинку - пошли!!! Якщо й не вийде нічого, то ти ж до цього готова!!! Просто поставишся з гумором. Але є відсоток... Не відкидай його! 

 04.02.2012 18:57  Оля Стасюк 

Так красиво і ніжно.... Знаєте, в мене була схожа ситуація. Коли минулого року без пам"яті закохалася в однокласника, відіслала йому валентинку з власним прізвищем, а потім злякалася. Ще й питала, що робити у подруги, а вона не зрозуміла... Потім виявилося, що у нас дівчата в класі валентинки всім розсилали з прізвищами і він мою просто не сприйняв як належне, бо упадав за моєю подругою. Історія була довга... Не знаю чому, схотілося розповісти. Я Вас майже не знаю, але за цей майже рік Ви стали така рідна мені... Потім пройшли усі почуття, а він і досі не знає, що я колись ледь розум не втрачала від нього. Загалом, важка історія.