ВАЛЕНТИНКА
з рубрики / циклу «ПРОЗА»
Після Нового Року День Святого Валентина – найвеселіше свято у класі, а то і в усій школі. З самого ранку 14 лютого перед уроками і на перервах лунає прикольна музика. По коридорах снують листоноші з різнокольоровими серцями на беретах. Скільки б валентинок не вкинули у скриньки біля класів, усе рознесуть адресатам. Нічого не переплутають. Тому що в цей день потрібно кохати і бути коханими. Обмінюватися валентинками, одним словом!
Святковий оргкомітет оголосив конкурси на найкращу валентинку і на найбільшу кількість отриманих валентинок. Звичайно ж, перше місце за найкращу по праву належить Олі Чайці. Адже серед цілої купи „сердечних” листівок вона отримала ще й велике запашне серце-медяник від Руслана Пончика.
- Я сам пік, мама тільки керувала, - захлинався Пончик, а фарби на валентинці – харчові, не бійся їсти!
Найбільше ж валентинок мріяли отримати багато дівчат. Казали, що Аліска навіть сама собі підписала з десяток, щоб виграти. Та все ж таки прийшлося їй поступитися першим місцем. Несподівано для всіх найбільше „сердечок” отримав географ Микола Іванович. Листоноші принесли йому цілу купу того „любовного зілля”.
Одна Мар‘яна сидить у куточку біля вікна і сумує. Її не цікавлять веселі пісні та конкурси, а декілька листівок, доставлених святковою поштою, не читані опинилися у портфелі:
- Пізніше прогляну...
Справа в тому, що Мар‘яна несподівано для самої себе закохалася. І не в кого-небудь, а у красеня Павла Хавруся. Звичайно ж у Мар‘яни шансів – нуль. Не одна з класу потайки сохла за ним. Та нікому хлопець не надає переваги. Нема чого й Мар‘яні сунутися. У портфелі лежить не підписана валентинка.
- Як від нього прийде, то й я йому підпишу, - думає, сама в те не вірячи.
- Пошта! Пошта! День-дзелень! – листоноша у береті витягає з сумки рожеве сердечко.
- Невже?.. Так і є! Він! Це просто якийсь сон! „ Кохаю, бажаю зустрічі! Твій П”
- Зачекай-но, листоношо! Візьми листівку на відправку! – Мар‘яна дістає з портфеля куплену валентинку і похапцем пише:
- В суботу! Кінопалац. Денний сеанс.
Хоч, фільм, що йде в кінопалаці, Мар‘яна вже бачила, але дуже б хотілося подивитися його ще раз з Павликом. Дівчинка крутить у руках рожеву валентинку і посміхається своїм думкам:
- ... бажаю зустрічі! Твій...
- Ха-Ха-Ха.... Га-Га-Га.... – голосно регочеться Людка Круглик за спиною, - І тобі прийшла?!
Мар‘яна від несподіванки здригається всім тілом і нічого не розуміючи дивиться на реготуху.
- Валентинка від Вухновського, бачу, і тобі прийшла! – пояснює Людка, - Він усім дівчатам до одної підписав. Однакові, рожеві, як у тебе. „ Кохаю, бажаю.... Твій П” . Так-так. Петро, значить. Біжи в роздягальню, там йому дівчата темну влаштували. Я теж уже встигла стусонути разок під ребра! Нехай не дурить!
Перед очима Мар‘яни попливло вікно з калачиком на підвіконні, парти і дошка з крейдою. А Людка раптом зробилася маленькою, як комарик.
- Що я наробила!!! – вжахнулася, - підписала листівку красунчику, та ще й набилася в кіно! Він же сміятиметься з мене!!! Скажу, що то не моя! (прізвище, дурна, написала) Може вигадати, що не йому підписувала? Так чому ж „Павлу Хаврусю” на адресі, запитає...
- Що з тобою? – з усієї сили торсає Людка, - Кажу ж, біжи до роздягальні, там Вуханя ...
- Людмило, Не знаєш, де Хаврусь? – питає у однокласниці.
- Не знаю, - поперхнулася словами Кругличка, - Казали, що відпросився з останнього уроку і кудись побіг. Та нащо тобі той красунчик! Іди в роздягальню, поки перерва не закінчилася, бо після уроків Петра не впіймаєш!..
Як же довго тягнеться останній урок! Нарешті дзвінок. Мар‘яна згортає зошити з парти в портфель і поволі бреде одягатися. Ніяк не попаде в рукав куртки... Не застібне капюшона...
- Ще й відпросився кудись... Мабуть, щоб світ за очі забігти від моєї листівки.
Надворі на мить зупинилася. Темні волохаті хмари заволокли небо. Сніг добре підтанув і лежить під ногами сіро-брудною рядниною. Під колір неба. Мар‘яна ступила на слизьку стежину і зробила декілька кроків до шкільних воріт. Раптом де не взявся чорний, як смола, котяра, шаснув через стежку і з розгону видряпався на стовпчик паркану.
- Хоч як не старайся, а більшої невдачі ти мені вже не зробиш, - подумки посміхнулася дівчинка.
Ззаду чуються невпевнені кроки. Хтось торкає за рукав... ??? Хаврусь? Дістає... Валентинка!!! Та яка гарна!
- Я підписав її ще зранку. Тільки тобі одній! Не наважувався відправити. Адже мені прислали всі дівчата з класу, крім тебе... – говорив скоромовкою красунчик., немов боявся, щоб його не перебили.
- А тоді... Як отримав твою... зразу відпросився і пішов... Тримай.
Він кладе у Мар‘янину долоню два невеличких папірці – квитки на улюблений сеанс до кінопалацу. Вражена дівчинка довго дивиться на квитки, нічого не розуміючи! Тоді поволі розгортає валентинку.
„ НАЙКРАЩІЙ У СВІТІ ДІВЧИНІ” – написано в ній почерком Павлика.
Сонце раптом розсунуло сірі хмари і сипнуло у шкільний двір жменьку яскравого проміння. Сніг, що збирався танути, заграв усіма барвами, немов у казці.
Один сонячний промінчик заплутався у чорному хутрі кота, виблискуючи дорогими самоцвітами. Кіт облизав те чарівне сяйво з спини та хвоста і підморгнув Мар‘яні зеленим оком.
На поріг школи вигулькнула Кругличка.
- О! Стоять! Як наречені. Поцілуйтеся, чи що! – голосно викрикнула Людка і зареготалася. Та Мар‘яна з Павликом не звернули на неї ніякої уваги.
