Світанок
Десяте побачення
Перший промінь сонця десь за горизонтом перерізав вени небу і воно, стікаючи кров’ю, набуває все більш анемічного відтінку. На його тлі все контрастніше видніються бронхоектази дерев, що інфільтративно врізались в тканину небозводу, метастазуючи до самого зеніту. Світанок розлився по рівнині блювотою, несучись хвилями в такт спазмам світила. Сонні пташки гелгочуть вранці, немов хворі тубдиспансеру на ранковому перекурі, як після нічного затишшя вихаркують весь накопичений за час сну гній. Вітер несе сморід гниття кишок планети, і я, надихавшись ним, спльовую пісок. Мені здається, моя печінка – найздоровіша річ у цьому світі.
