Щастя

Як класно, коли ти бачиш, що в тебе в кімнаті на підвіконні от-от розквітне маленька троянда в горщику. Ти прекрасно знаєш, що ти так довго доглядала за нею, а вона тобі зараз віддячує. В світі так багато дрібниць, які приносять радість, примушують посміхнутись, а ми просто їх не помічаємо… Не можна ж так…  

Не розумію тих, хто кожен вечір сидить десь в кафе, потроху попиваючи недороге вино або чай, слухає теревені компанії дівчат, що сидять за сусіднім столиком і розповідають про своїх хлопців… А хіба не краще прийти після навчання чи роботи додому змученою, зігрітися, спокійно з’їсти того гречаного супу, який мама готує так рідко?.. Після того зателефонувати найкращій подрузі, потеревенити про справи, про те, як минув день. Потім спокійно сісти, взяти до рук Люко Дашвар і повністю зануритись у розповідь з її книжки. Забуваються всі проблеми, образи, на певний час я в зовсім іншому світі.  

Так, можливо це самий звичайнісінький день у моєму житті, нічого особливого, але він вже ніколи не повториться… Ніколи такого самого не буде. І за це його потрібно цінувати… І так кожен день. Все минає швидко, дуже швидко. Тож не можна на щось чекати, надіятись на когось іншого – тільки на себе. При сварці з другом – зупинитись і просто сказати: “Я ж люблю тебе, ти мені потрібен, давай не ображатись?..”. Заради мами, прийти додому не о дев’ятій годині вечора, як домовлялись, а о восьмій. Потеревенити, розповісти їй про свої справи, спитати, як там в неї на роботі… Це дрібниці, а для когось вони можуть дуже багато значити. Ніхто ж не запам’ятає тебе за твої думки. 

Ти розумієш, що робиш щось корисне, якщо не для себе, то, в крайньому разі, для когось. І від цього легше. Не гризе совість за те, чого ти не зробив, або зробив неправильно. Ти намагаєшся зробити приємно матері, батькові, братові, друзям, коханій людині, щоб вони посміхались, а їхні очі відповідали вдячністю.  

Всі шукають щастя… Воно вже є в тому, що ми народилися. Якщо невдачі – значить так потрібно, вони чомусь нас вчать. Якщо сльози, значить колись буде набагато краще. Все приходить з часом… 

Хтось не любить початок весни, коли весь сніг розтає і надворі мокро… А я люблю… Заради того, щоб, прийшовши додому, де затишно та СУХО, переодягнутися, випити гарячого чаю з жасмином…. Насолода…. І все рівно, що надворі сиро… Головне, щоб в душі було тепло. А як класно взимку відчинити в кімнату вікно і запустити холод. Так, тобі холодно, але ж цей морозний запах… Як можна ним не захоплюватись?! 

Насправді ми всі щасливі, просто ми не хочемо чи не можемо цього зрозуміти.  

Ця зима… Вона чудова. Не розумію тих, хто каже, що не любить зиму…. Як її можна не любити?! 

Я поринаю в сірі будні... Рано чи пізно вони стануть яскравими і все буде добре. Згадай, як чудово насолоджуватись прекрасним смаком шоколадного морозива, дочекайся літа заради цього моменту. 

Щастя, як метелик: чим більше ти його ловиш, тим більше воно вислизає з рук, але якщо ти перенесеш увагу на інші речі, воно прийде і тихенько сяде тобі на плече.  

Всі щасливі. Потрібно просто це побачити, відчути. Адже, якщо Бог нам дав життя, то ми повинні виправдати цей дарунок, віддячити за нього. Згадай, коли тобі на День Народження щось дарують, хіба ти не кажеш «дякую»? Це так само. Ми народженні, щоб бути щасливими.  

Щастя є. Воно просто сором’язливе і не любить метушні. 

Подивіться на світ – він красивий… 

Цінуйте себе, доки не пізно.