Я намалюю сам собі життя...
Візьму я пензлі посивілі в руку,
і припиню свою постійну муку,
якій до цього не знаходив вороття...
Мазком недбалим домалюю щастя,
Якого зараз так не вистачає,
Яке від мене чомусь утікає,
І над яким ніяк не маю власті...
Червоним кольором я наведу кохання,
Нехай воно мов полум`я палає,
Хай знову моє серце зігріває,
Здійснить мої надії і бажання...
Мазком різким з кута і до кута
Закреслю весь свій біль, своє страждання,
свої пусті і марні сподівання,
Їх викреслю з минулого листа...
Зітру з життя я спогади про нас,
Щоб повністю з нуля усе почати,
Щоб наперед сценарію не знати,
про те, що знову з нами зробить час.
Змішаю всі яскраві кольори,
В палітрі фарби розведу водою,
І зафарбую власною рукою,
Життя портрет із низу догори...
Та що б собі я не фантазував,
як не мішав нові відтінки долі,
життя ітиме крок-у-крок поволі,
і зітре все, що вже намалював...