Уривок зі щоденника
Мій недільний ранок розпочинається 0 7:00 із ніжних обіймів дворічної донечки Зореслави, яка вночі частенько прибігає зі свого ліжечка до нас із чоловіком. Незабаром чутно маленькі швидкі крочки – це синочок Захарій біжить, зупиняється біля ліжка і, лише після ствердного кивка татуся, застрибує до нас. Найперше цілує сестричку, а потім і батьків. Після цього швиденько біжить до сусідньої кімнати. Там, разом з бабусею та дідусем, спить найстарша – Златослава. Цікавинка у тому, що старша вона всього лише на одну хвилинку від сестрички, та чотири – від братика. Златуся прокидається від його міцних обіймів, і вже чути тупання у чотири ноги. Ось так, ми всі п’ятеро намагаємося заснути, хоча це у нас ніколи не виходить.
Через кілька хвилин трійнята ідуть до сусідньої кімнати, де бавляться довше, адже ніхто так не вміє піклуватися про дітей, як бабусі та дідусі, бо ж одне покоління вони вже виховали.
Так цікаво спостерігати за моїми маленькими пташенятами. Вони розуміють одне одного без слів. Це просто не вкладається у голові. Трійнята можуть спілкуватися лише завдяки погляду. Хоч я разом з ними ще з часів, коли були у животику, та вони розуміють один одного краще від мене. Проте, це тішить матусине серце – знаю, що кровинки ніколи не будуть самотні та не залишать один одного у біді, адже між ними існує зв`язок, який нікому не під силу розірвати.
Коли дитина маленька, то у будь-якій сім’ї кожен день перетворюється на відкриття, у якому багато веселощів та радості. Уявіть собі, які насичені дні з трійнятами!
Одного пізнього вечора за невідомих причин вимкнули світло. Навкруги суцільна темрява! Діти по різних куточках кімнати. Нашим завданням було якнайшвидше знайти їх. Так-от, Захарчика найперше знайшов татусь, ось і я взяла за руку одну дівчинку, а бабуся іншу. Нібито все у порядку, але з сусідньої кімнати чуємо плач. Що ж це таке? Виявляється, що ми з мамою «знайшли» одну і ту ж Златусю.
Взагалі, таких цікавих історій безліч. Захарчик, як справжній чоловік, піклується про сестер. Коли дають щось смачненьке, ніколи не починає трапезувати, доки не покличе дівчат, що виглядає так смішно, адже діти говорять ще не чітко. Та сестрички все розуміють і одразу йдуть за братиком. Коли Златуся чи Зіруся сходять зі сходинки, Захар завжди подає їм руку. Такі чоловічі риси у нього проявилися швидше, бо має вже про кого піклуватися.
Дівчата також образити брата не дозволять. От, буває, насварю його, коли бешкетує, то відразу підходять і махають мені пальчиком.
Звичайно ж, не завжди все так весело та цікаво. Це ж діти, ще й дуже активні! Їм все потрібно порухати, взяти, перенести з місця на місце, не без того, щоб поламати. Але такі моменти, як, наприклад, недільний ранок перекривають усякі незгоди. Адже, коли ти заходиш у кімнату і всі троє біжать до тебе, цілують, обіймають, відчуваєш їхню безмежну і безкорисливу любов, то відчуття щастя переповнює тебе так сильно, що виливається сльозами радості!
Львів, 22січня 2016 року
