Полювання
Стара жінка металася по кімнаті. Трощила все, що потрапляло під руку. В голові лише одна думка: «Знищити! Зробити боляче! Хай всім буде так, як мені». Старовинна цяцька – розбити її об стіну! Кріслом жбурнути в якусь із надокучливих служанок. Встигла ухилитися – а ми твою товаришку за коси протягнемо! Наче живе втілення бурі, вона змивала все на своєму шляху. І пронизливо кричала. Бо це вже вкотре у неї забрали…
Жінка зойкнула і з усією силою відкинула дівчину зі шприцом. Сили швидко покидали її.
- Вкололи таки… - прошепотіла і впала у дбайливо поставлене крісло.
З люттю обвела всіх і тихо завила.
- Ну, вже вкотре такі істерики, - промовив владний голос.
По сходах до неї спускався Капітан. Черговий молодий чоловік, який керував їхньою планеткою.
- Ти надто хвилюєшся, Сило – якщо з тобою щось станеться, ми цього не переживемо.
- Чому моя дочка повинна вмерти? – крізь зуби процідила стара жінка.
Капітан підійшов і обійняв її за плечі.
- Бо це чергова пуста оболонка. Та годі тобі шаленіти – ти вже навіть не пам’ятаєш, скільки у тебе було дітей.
Стара жінка тихо промовила:
- Сімнадцять.
Здається, мене вдарили чимось важким по голові – вона добряче крутилася. Я підвелася і обвела довкола очима. Джунглі, вирощені умілими садівниками і дбайливо вкриті куполом. Значить, я на Арені.
Певно, мало б стати страшно, однак я чомусь не боялася. Ось зараз з-за кущів вискочить Звір, розтерзає мене – і все. Я – пуста оболонка, не потрібна цьому світові. Крикну раз чи двічі – на цьому й завершиться моє Полювання.
Вона пам’ятала, що в дитинстві дуже хотіла кращого життя. Тому й пробралася за першої нагоди на борт корабля. Між зірками виросла, і вже юною потрапила на цю планетку.
Життя на ній ледве жевріло. Завжди виходили з ладу пристрої, кораблі з поставками завжди запізнювалися, Звірі скаженіли, атмосфера чомусь втікала. Тодішній Капітан, як завжди, молодий і енергійний, намагався знайти вихід із ситуації, та марно.
Він їй відразу ж сподобався. Та що йому було до худорлявого дівчати, яке тайкома прилетіло на його планетку,з якої більшість хотіли втекти?
Щоб мати на що жити, вона хапалася за будь-яку роботу. Одного дня вирушила в розвідку за селище і не повернулася. «Звірі розтерзали» - подумали ті, хто її знав, і повернулися до звичної роботи. Таке траплялося часто.
Як же всі здивувалися, коли вона повернулася наступного ранку в порваному спецодязі і з невміло забинтованою рукою.
- Я вбила Звіра, але не змогла його дотягти сюди. Заберіть, якщо хочете, він лежить за сто кроків звідси, - з усмішкою крикнула охороні.
Таке досі не вдавалося нікому.
Її поклали в лікарню і на всяк випадок поставили охорону – невідомо, якою буде поведінка жителів планетки. Але вони з дивним захопленням переповідали історію її боротьби зі Звіром, і вона зовсім скоро стала легендою. І лише капітан помітив, що за весь цей час з ладу не вийшов жоден прилад.
Коли вона вийшла з лікарні, то була вже народною героїнею. Особисто познайомилася з Капітаном, і скоро вони одружилися. Здається, настало «краще життя».
Планетка процвітала. Атмосферу нарешті втримали, Звірів майже всіх винищили, та й поставки приходити регулярно. Ніщо не віщувало лиха.
Вона звикалася з роллю дружини, от-от мала народити Капітану первістка. Нарешті могла спокійно засинати і прокидатись. Та одного дня Капітан повернувся додому похмурий. Зламався один з генераторів електропостачання.
Повернулися старі проблеми. Капітан пропадав на роботі, і вона почала ночами плакати в подушку. В них народився син – хирлявий хлопчик. І одного дня він помер.
Капітан повернувся додому щасливий – раптово вдалося подолати кризу.
- У нас помер син, - прошепотіла вона.
Капітан підійшов і обійняв її за плечі.
- Нічого, ти молода, народиш ще. Зате ми вийшли з кризи, наше життя тепер налагодиться.
- У нас помер син! – закричала вона і заридала.
Капітану здалося, що лампочки в кімнаті почали горіти яскравіше. І хирлявий вазон на вікні раптом позеленів. Капітан задумався і пробурмотів:
- Здається, ця планетка існує на твоїх почуттях, люба. Ти – наша Сила, - і вийшов з кімнати.
- Плювала я на твою планетку. У нас помер син! – заверещала йому навздогін.
Відтоді вже кілька сотень років їй не давали відпочинку.
На Арені було надто тихо. Я бачила, як на мене дивляться жителі планетки – вони сиділи за склом і чекали видовища. Це практично єдине, що могло б хоч якось урізноманітнити їх життя. Та й я теж би хотіла подивитися на Полювання зі сторони.
Звір десь зачаївся. Найгірше, коли він нападе зі спини. Стрибне – і ти навіть не встигнеш зреагувати. Я різко повернулася, потім ще раз. Та це марна справа, від нього не втечеш. І у мені прокинулася рішучість. Знайшла на землі гостру палку. Виходь, Звіре, я зустріну тебе з боєм!
Стару жінку везли довгим коридором. Це вже було занадто – показувати їй, як розтерзають її дитину.
Капітан йшов поруч.
- Ти тиран. Я не витримаю і помру! – люто прошепотіла йому.
- Ти сама знаєш, що ні. Ти живеш, бо ти потрібна планетці.
- Ненавиджу тебе!
Її прилаштували біля скляного вікна. Ось вже сімнадцятий раз вона буде бачити смерть своєї дитини, вмиратиме разом з нею, але залишиться жити заради планетки.
Стара жінка почала задихатися. Їй вкололи нову ін’єкцію – і все минулося. Вона прикипіла поглядом до Арени. Щось там надто тихо.
Звір стрибнув зовсім неочікувано. Без жодного звуку полетів на мене. Добре, що я встигла ухилитися – він тільки подер мені руку.
Я виставила наперед свою палку, хоча Звірові така зброя не нашкодить. Вона навіть не проб’є його товсту шкіру. Він знову стрибнув, і я замахнулася палкою.
Всередині Арени щось зарухалося. «Почалося» - подумала стара жінка.
Сльози текли по її щоках. Ще одну дитину згублять тільки через те, що у неї нема сили. А вона, стара і немічна, і далі житиме, народжуватиме, страждатиме. І все для якогось там загального блага.
Стара жінка зрозуміла, що вона змучилася. І так і не побачила отого омріяного «кращого життя». Здається, вона справді помирала.
Дивом – інакше це не назвати - я потрапила в єдине вразливе місце Звіра, і він тепер лежав біля моїх ніг. На лиці сяяла дурнувата переможна усмішка – я змогла пройти Полювання! І Звір тепер лежить у мене під ногами.
Я підійшла до виходу з арени в порваному одязі і з знівеченою рукою. На весь голос крикнула:
- Я вбила Звіра!
Назустріч мені йшов Капітан, молодий і навдивовижу красивий. Він пильно подивився на мене, повернувся до жителів, які з цікавістью дивилися з-за скла, і повільно промовив:
- У планетки є нова Сила.
От тоді мені вперше стало страшно!
2013р
