Вічність за життя

Що ви робите, коли вам погано на душі? Як вгамовуєте біль від страждань? 

Хтось плаче. Виплакуючи, разом зі сльозами, проблеми й негаразди. Хтось напивається. Топлячи своє горе в алкоголі. Намагаючись забути бодай на деякий час. Анна любила швидкість. Коли було гірко на душі вона сідала за кермо свого автомобіля, і втоплюючи педаль газу, гасала по пустим вулочкам нічного міста. 

Так було і цього разу. Анна їхала крізь грозу і сильну зливу намагаючись втекти. Від кого? Можливо від себе? Можливо від своїх спогадів? Вона мчала крізь дощ. Ніби намагаючись наздогнати блискавку, що спалахувала попереду в нічному небі. І здригалась від грому, якого боялась з дитинства.  

На очі навертались сльози, щоразу як з пам′яті виринало його обличчя. Антон. Гарний. Веселий і життєрадісний. Вони познайомились… Краще згадати все спочатку. 

А спочатку Анна була на Майдані. Вона, студентка, щодня приходила, щоб готувати їжу і допомагати всім чим зможе. 

Потім жахливі події на Інститутській. Весь той жах промайнув перед її очима, коли вона проїжджала чергове перехрестя. Поранені друзі, загиблі…Надія на краще майбутнє, а потім війна. 

Війна. Друзі, які пішли добровольцями захищати свою країну. Вона хотіла бути корисною, тому разом з іншими волонтерами збирала гроші, продукти, купляла амуніцію.  

Анна була серед тих, які привезли в їхню бригаду пристрої нічного бачення. Знайомство. Обмін номерами телефонів. Спілкування в інтернеті. 

Вона якось і не помітила, як щодня чекала бодай якоїсь звістки від Антона. Трьох таких жаданих слів: «Живий. Цілую. Кохаю.» 

А потім була коротка відпустка. Цілий тиждень разом. Море кохання. Мрії, плани. Вона фантазувала, що ось він демобілізується, вони одружаться… 

Не судилося. Один дзвінок зруйнував усе: 

- Привіт, Аню. У нас ротація. Я їду додому. – ЇЇ радості не було меж. Як і здивуванню після його наступних слів. – Я їду додому, до дружини. Так сталося, вона вагітна. Скоро народжуватиме. Вибач. Не телефонуй мені більше. Мені шкода. Прощавай. 

Тепер вона мчала на великій швидкості, намагаючись втекти від своїх спогадів. Намагаючись забути його, забути свої почуття до нього. А тихий голос, десь всередині, нашіптуючи, благав змншити швиткість, пригальмувати. Адже ж погана погода, вона плаче і добре не бачить дороги. Як би не було біди?.. 

Ще одне перехрестя. Поворот. Людина на дорозі. Скрип гальм. Слизька дорога… 

Пік. Пік. Пік. Відбивав сердечний ритм аппарат, вимальовуючи роботу серця на екрані. В палаті, на лікарняному ліжку лежала дівчина. 

Десь там, в коридорах лікарні, за неї хвилювалася і безперестанно молилася мама. Лікар спілкувався з батьком, озвучуючи йому невтішний прогноз. 

На підвіконні палати сидів Ангел. Він плакав, крізь сльози повторюючи: 

- Чому? Чому ти мене ніколи не слухалася? Ще з самого дитинства. Вперте дівчисько. Коли я просив тебе не довіряти Антону, ти не почула мого голосу. Я ж просив тебе пригальмувати, а ти ще дужче натискала педаль газу. Як я далі без тебе? Що ж мені тепер робити? Я не вберіг тебе… 

Годиною пізніше. Небесна Канцелярія. Хоча…В Бога немає ні часу, ні простору. 

Схвильований сумний Ангел стояв перед Всевишнім і зі сльозами просив чуда: 

- Прошу Тебе, даруй їй життя, Милосердний. 

- Ти знаєш, - долинув могутній голос з вишини Сонячного трону, - Вона зробила свій вибір. Вона не хотіла слухати твого голосу, твоїх порад. Прийшов її час. Адже кожна людина щосекунди приймає рішення. Робить вибір, що визначає її долю. Є мільярди варіантів, як складеться її життя і кожним прийнятим рішенням, саме людина визначає свій шлях, свій фатум. Вона зробила свій вибір, який привів її земнийшлях до кінця. Вона в Тунелі, по дорозі до Суду Справедливості. 

- Прошу, Всевишній. Дай їй ще один шанс. Ще одну можливість вибору. 

- Янголе, якщо я зроблю як ти просиш, то порушу гармонію світобудови. Для того, щоб щось отримати, треба щось віддати… 

- Я віддам свою вічність за ще одне земне життя для неї. Я віддам свої крила, тільки б вона знову жила і сміялася.. 

- Хм, ти готовий пожертвувати своїм існуванням заради людини?Заради цієї дівчини?! - Бог ненадовго задумався. - Приймаю. Одна вічність за два земні життя – для неї і для тебе. У вас буде ще один шанс, не прогавте його. 

Анна прийшла до тями в лікарняній палаті. Поруч стояв лікар і дивився на неї з таємничим сяйвом в блакитних, ніби прозорих, очах. 

- Доброго дня. З поверненням до життя. Мене звати Габрієль. Я ваш новий лікар. Тепер з вами все буде добре… 

Ангел, упавший з Небес. Ангел обмінявший святість і вічне життя, задля спасіння однієї людини. 

Чи правильний його вибір? Як далі складатимться її життя? Який вибір вона зробить в наступнй раз? Хто знає? 

Але Він буде поруч. Все її земне життя. І після нього. Вічність. Бо Ангели також вміють любити…