Останній крок

Життя…смерть…останній крок у прірву. А ви коли-небудь задумувалися над тим, чому одні люди, під тягарем і негараздів, здаються, вирішуючи добровільно піти з життя? А інші? Інші борються до останнього. І, навіть, коли надії вже не лишається, продовжують боротися, виграючи в життя хвилину за хвилиною. Чому так? Для чого нам дані випробування у житті?

Він був звичайним службовцем та коханим чоловіком. Разом з дружиною вони чекали на народження першої дитини. Щасливий час. Все так добре складалося, взяли іпотеку, скоро мали добудувати їхній новий дім. Але, в один день, все було зруйновано.

Фірма яка займалась будівництвом, виявилася "мильною бульбашкою". Будинку не було, як і кредиту, який вони взяли в банку. Проблеми на роботі. Скорочення. І він залишився безробітним. Щоб погасити кредит спочатку продали машину, потім квартиру, переїхавши до батьків. Але грошей не вистачало, як і не було роботи.

«Криза, всі місця зайняті», - щоразу відповідали йому.

Дружина підтримувала у всьому, завжди була поруч, але негаразди останніх місяців негативно вплинули на її вагітність. Пологи почались передчасно.

Він боявся і переживав, міряючи вестибюль пологового будинку кроками. Ось нарешті й лікар, Він завмер в передчутті біди.

« У вас донька, дитину ми врятували, але вашу дружину не змогли, вибачте» - повідомив стомлений лікар.

Все ніби обірвалося у ньому після цих слів.

- Пройшов місяць, а я так і не зміг змусити себе подивитись на доньку, - розповідав він бармену, п′ючи третю підряд чарку горілки. Для хоробрості.

«...Я нікчема. Я навіть не можу знайти роботи, а ще ж кредит. Моя кохана дружина померла. В мене нічого не залишилось. Краще вмерти. От зараз зроблю один крок і все. Все скінчиться. Всім буде краще...» - думав Він підіймаючись на дах багатоповерхового будинку. А тихий голос в глибині душі все нашіптував:

- А як же донька? Ти ж їй потрібен? Що буде з нею?

Але Він не хотів його чути і тільки відмахувався, продовжуючи підійматись все вище і вище.

Вона колись була наївною і мрійливою. Але життя змінило її, вбивши наївність і показавши, що мріями не проживеш. Закохалась у вісімнадцять. Вийшла заміж в двадцять. Одразу ж завагітнівши, але… Але коханий чоловік пояснив, що їм ще зарано. Вони ж тільки починають свій шлях. От спочатку довчаться, стануть на ноги, а потім можна і про дітей подумати.

Вона вагалась, але потім все ж зробила аборт. А зараз, згадуючи те рішення віддала б усе, щоб повернути той момент і змінити його. Але ж не в нашій силі змінювати минуле. А так хотілося б…

Здобувши освіту, вони з чоловіком відкрили свою фірму. Багато працювали. З часом досягли успіху. Бізнес процвітав. Ось і вирішили подумати про дітей.

Вони намагалися, але нічого не виходило. Потім рік різних перевірок, процедур, лікування і невтішні слова лікарів: «Ми зробили все, що могли. Ви безплідні.»

Вона ніколи не стане матір′ю?!

Безкінечні сварки з чоловіком і життя тільки роботою.

За рік чоловік пішов, аргументуючи тим, що його коханка вагітна і у них буде справжня сім′я. Продавши їй свою частину бізнесу зник з її життя назавжди.

- Гроші можуть купити все? – Спитала вона своє відображення в зеркалі, істерично розсміявшись. – Ні, ні, ні. Вони не здатні подарувати людині кохання, материнство. Вони ніколи не заповнять пустоту в моєму серці.

Вона нанесла останні штрихи макіяжу перед тим, як вийти з квартири і піднятися на дах свого будинку. Справи було уладнано, заповіт складено. На цьому світі її більше нічого не тримало. Вона підіймалася, щоб зробити останній крок в пустоту і забуття.

Двоє людей одночасно опинилися на парапеті багатоповерхового будинку, щоб зробити останній крок в своєму житті. З двох кутів, ніби нещасні горгульї, в задумці архітектора.

Востаннє оглянувшись вони зустрілись поглядами.

Що важливіше: довести свій задум до кінця чи врятувати життя іншій людині?

Благородство їхніх душ перемогло. Вони почали розмовляти, а вже через годину сиділи на лавці, яку, мабуть, влаштував хтось на даху, щоб милуватись зірками. Вони розповідали один-одному все, що було на душі, зцілюючись.

Настала ніч, а вони ніяк не могли наговоритись. В розмові, мимоволі вирішували проблеми. Кредит? Не питання, в неї вдосталь грошей. Робота? Їй потрібен такий спеціаліст? Дитина… Він запропонував разом піклуватись його донечкою. Їй потрібна мама, вона ж ще зовсім немовля.

Так непомітно настав світанок…

На парапеті сидів Ангел. З бокалом вина в руці, він спостерігав схід сонця. Він святкував. Адже сьогодні вдалося врятувати дві душі. А ні – три, виправив він себе, згадавши маленьку дівчинку, яка зараз спокійно спала в своєму ліжечку. А все ж мало не зірвалося. Він ледь не спізнився.

- Ох, ці затори. - Ангел тяжко зітхнув. – Люди видумали машини, щоб швидше пересуватись, а натомість годинами стоять в заторах. Отут вони можуть чекати, а коли приходиться переживати проблеми, то все. Ніякого терпіння не мають. От почекали б вони трошки і все вирішилося б. І зустрілись би при інших обставинах. А так, прийшлось мені попрацювати і прискорити все. Добре хоч встиг. Чого вони такі нетерплячі і слабкі?

- От і я кажу: слабкі і нікчемні! – Відповів Люцифер, сидячи поруч і п′ючи від досади, що втратив «клієнтів», чарку віскі. – А мене через це з Раю турнули. Люди нікчеми і слабаки. Як трохи проблемка одразу здаються. Навіщо ж їх Бог створював? А я попереджав…

- Але ж не всі, і не завжди здаються. Деякі борються. До останнього, намагаючись обдурити саму смерть. А інші, навіть, готові пожертвувати своїм життям заради спасіння ближнього. Бог тому і посилає їм негаразди, щоб загартувати їхню силу духа. Випробувати віру в Нього і, що найголовніше, віру в свої сили. Слабкі здаються, а сильні потрапляють до Раю. І іноді їх Рай починається на землі.