Фонтан
Вінницький фонтан мінився у тремких сіро-синіх сутінках. На гранітних сходах, на сидячих місцях, навіть коло перил було повно люду. Десь за дорогою, у невеликому скверику коло високої синьої церкви, стояли автобуси, які привезли людей на фонтан. Було гамірно і доволі спекотно.
Натовп мінився кольоровим одягом, фонтан – лазерними барвами. Струмені води вибризкували під ритм музики, яка настільки гучно була ввімкнена, що доводилося часом відходити від колонок – чи бодай намагатися, адже натовп був щільний і непробивний. Але увага всіх була звернена на фонтан, усі захоплювалися або принаймні вникали у нове дійство. Хтось обговорював суму, яку викинули на цю забавку, хтось критикував нову програму, хтось просто з відкритим ротом споглядав, як лазер блукав по стовпах води(переважно, це були діти).
Фонтан був такий кольоровий і люди всі в такому барвистому, що вона, дівчинка у білому, вирізнялася з-поміж інших як привид. Він таки захотів сховатися від гамору, випадково штовхнув її плечем, повернувся – і здивовано додивився на неї. Вона навіть не помітила. Вона навіть не чула цього галасу і шуму, не бачила цих стовпів води, спалахів і змін кольору. Просто дивилася кудись високо-високо на дві ледь помітні плямки у небі.
- Щось не так? - стурбовано запитав він.
- Ластівки, - тихо відповіла дівчина, так, що він взагалі дивом її почув. – На нічліг збираються. Гарно, правда?..
