ЗА ТРИ ХВИЛИНИ...
до кіносценарію короткометражного фільму «ЗА ТРИ ХВИЛИНИ…»
Неймовірно, але це правда! Іноді достатньо трьох побачень, щоб зрозуміти, що це саме та людина, з якою ти готовий провести решту свого життя. Кожне з побачень для героя, наче одна хвилина, третя з яких стає вирішальною для нього і в корінь міняє його життя.
Там, у самому серці міського парку – є альтанка, з-під якої б’є джерело. Саме там він їй і освідчився. «…Шість років... А здається, як учара...».
Це історія про справжнє кохання, до джерела якого герої повертаються ностальгійними спогадами, несучи крізь роки, тримаючись за руки – свою лебедину вірність.
Місто Івано-Франківськ. Середина липня. Полудень. Площа центрального міського фонтану. Він працює на повну свою потужність. Шум води чутно дуже виразно в перемішку із музикою, що доноситься із колонок, вмонтованих в нього. Довкола безліч перехожих, котрі ідуть кожен у своїх справах. З-поміж тих перехожих виразно виділяється молода сім’я, яка повільно прямує у бік самого фонтану: тато – Роман і мама – Оля (їм років близько по тридцять) та двійко енергійних діток – п’ятирічний хлопчик та дівчинка – трьох рочків.
Фонтан великий, розлогий, з можливістю зайти в середину під нього і, навіть, присісти там. Дітки сміються, навздогін біжать до води – миють там рученята і знову біжать по зовнішньому колу фонтану. Братик втікає від своєї сестрички і час від часу озирається на неї. Дівчинка голосно сміється і з усіх сил біжить за ним.
Молоді батьки тримаються за руки. На їх обличчях сяють посмішки. Вони слідкують за радісними дітлахами і повільно спускаються у внутрішнє коло фонтану, де ховаються за ширмою падаючої води і, не відпускаючи одне одного руки, сідають на край круглої лавочки, котра також слугує фундаментальною основою фонтанної конструкції.
Оля злегка відкидає голову назад і замріяно із легким усміхом заплющує очі:
ОЛЯ.
Пригадуєш, як ми з тобою тут, на цьому самому місці...? Шість років... А здається, як вчара...
Із колонок фонтану лунає пісня гурту «Друга Ріка» - «За три хвилини...»
Роман бачить, як їх дітки бавляться камінчиками під великим розлогим деревом поряд з фонтаном. На словах дружини переводить свій погляд на її замріяний вираз обличчя. Він посміхається їй у відповідь і підводить свою другу руку до її руки, ніжно стискаючи вже обома руками її руку на своєму коліні.
РОМАН.
Так! Тоді теж лунала ця пісня і я вперше взяв тебе за руку, як от зараз.
Раптом все вище описане у швидкому темпі перемотується назад і на долю секунди зупиняється на абсолютно чорному кадрі. Із суцільної темряви проглядається сцена з минулого: Роман і Оля на тому ж місці, приблизно о цій же порі, під ті самі «За три хвилини...», сидять, тримаючись за руки. Вони молодші на шість років, сором’язливі... Шум фонтану та гучна музика не дозволяють чути їхньої розмови, але очевидно, що вони спілкуються про щось приємне. Це видно по виразах їх обличь. Вони випромінюють щастя, притаманне виключно стану закоханості!
Пісня продовжує лунати. Роман і Оля кивають одне одному головами, що говорить про спільно прийняте якесь рішення. Вони підводяться і їх силуети стають розмитими за ширмою падаючої водяної завіси фонтану.
Цей розмитий водою кадр отримує своє продовження в уже ідучих Олю та Романа вздовж паркової алеї. Пісня стає все тихішою і от її звучання вже ледь-ледь чутне, коли їхню увагу привертає жіночка років п’ятдесяти, яка продає на узбіччі квіти. Там тільки троянди. Усі червоні у двох відрах. В одному більші, а в іншому менші. Вона стоїть спиною до озера.
ЖІНКА.
Юначе, зробіть своїй коханій приємний подарунок?!
Роман хвацько, не замислюючись навіть, відпускає Олену руку, і, дістаючи гаманця із задньої кишені своїх джинсів, робить зустрічний крок до жінки, паралельно розглядаючи троянди у відрах.
Поки Роман виймає із гаманця купюри, розраховується за впевнено обрану троянду, замислений і сповнений щастям погляд дівчини із приємністю зупиняється на парі лебедів, котрі плавно, в унісон, пливуть плесом спокійного озера. Її вуста приємно посміхаються і очі на якусь мить заплющуються від задоволення чи то від ніжного подуву літнього вітру в обличчя.
РОМАН.
Мене так довго не було, що ти заснула? – Жартує Роман своїм зверненням у затишну темряву її зімкнутих повік. Вона розплющує очі і він просто перед нею з простягнутою рукою, в якій троянда.
РОМАН.
Це тобі.
ОЛЯ.
Дякую. Не варто було. Спекотно, вона швидко зів’яне. – Каже і ховає своє обличчя в пелюстках подарованої квітки.
ОЛЯ.
Мммм, як гарно пахне. – Вона кидає на Романа, з-під опущених у середину троянди повік, свій лагідний, усміхнений і злегка засоромлений погляд.
Роман обіймає Олю за талію і вони продовжують свій рух у первинному напрямку. Закохані виходять із кадру, натомість стає виразним другий план, на якому троянди і жінка, яка їх продає. Вона проводжає їх своїм ніжним, замисленим та усміхненим поглядом. А за її спиною виразніє озеро і пара білих лебедів, що продовжують свою плавну хідь по воді.
Роман і Оля прямують у глиб міського парку.
РОМАН.
У мене таке враження, що я знаю тебе все своє життя!
ОЛЯ.
А ти знаєш? У мене теж…Дивно, правда ж?... Ми ж ледь знайомі!..
РОМАН.
Сьогодні наше третє побачення. І кожне із них для мене, наче одна хвилина…
ОЛЯ.
Поглянь - он альтанка! Там дуже гарно! Ходімо?! Під нею тече джерело. Там можна освіжитися і моя трояндочка поп’є водички.
Вони наближаються до альтанки, що ніби визирає їх з низини. Вниз до неї ведуть східці. Роман, підтримуючи Олю за руку спускається сходами. І ось вони вже на площадці альтанки. Оля жваво спускається іще одними східцями, які ведуть до джерела, що струменіє просто з-підніжжя самої альтанки. Спершу п’є сама, зачерпуючи воду однією долонею, а потім кладе троянду так, що її стебло – до половини у воді.
ОЛЯ.
Головне не забути! – Сміючись говорить і підводиться.
Роман одразу ж схиляється за нею слідом і собі смакує пригорщами воду. Нахиляється раз, другий, як із його сорочки зіслизають, завішені від сонця окуляри і падають у воду поряд із трояндою.
ОЛЯ.
Ой! – І вони обоє заходяться легким сміхом.
РОМАН.
А вода смачна! – Говорить це і підіймає окуляри. Він не ставить їх на попереднє місце. Вони мокрі. З них, як і з його рук, скрапує вода. Роман просто тримає їх у одній руці, а другу руку подає Олі і вони східцями піднімаються знову на площадку альтанки.
Троянда одинока залишається у воді. Роман ставить свої окуляри на лавку і розвертається обличчям, погляд до погляду, до коханої. Він впевнено обіймає її стан уже вільними руками і вдивляється в її прекрасні очі.
РОМАН.
У тебе дивовижний погляд. Дуже гарні очі. Ти мені дуже подобаєшся.
Оля розчиняє свій ніжний погляд у його сповнених коханням очах і кладе свої руки йому на плечі, злегка торкаючись пальцями його шиї.
ОЛЯ.
Ти мені теж. – Відповідає напівпошипки. Їхні вуста стають все ближчими і за мить зливаються в палкому поцілунку…
РОМАН.
А знаєш?.. Я вже дочекатися не можу знайомства із твоїми рідними.
ОЛЯ.
Навіщо? – Здивовано і дещо спантеличено запитує і з цікавістю зазирає йому у вічі.
РОМАН.
Щоб просити їх твоєї руки. Ти вийдеш за мене? – Впевнено промовляє із очікуванням почути у відповідь – «так». Але не чує… Оля із широко розплющеними очима схиляє свою голову йому на груди. Гучно лунає пісня «За три хвилини…» словами « …Це все, що маю я (тричі)… Тебе тримаю, маю я…».
Спалах світла, який сіріє, мов туман, крізь який проглядається і стає все виразнішою та ж альтанка, тільки порожня – без Олі та Романа чи будь-кого іншого. На лавці, вочевидь забуті Романом, окуляри, а у воді, таки забута Олею, троянда.
Темрява, яка так само, як попередній спалах: з точністю лиш навпаки – поступово наповнюється світлом, що дає змогу розгледіти тих самих Олю і Романа (які на початку історії). Вони розвернуті спиною, тримаючись за руки ідуть в сторону тієї самої альтанки, що до половини видніється з низини. На зустріч їм біжать їхні дітки. У хлопчика щось у руках. Він підбігає до татка.
СИНОЧОК.
Тату, подивись, що я знайшов на лавці?! – Простягає у ручці окуляри від сонця. Вони інші – не ті, що він забув шість років тому.
Донечка підбігає до мами.
ДОНЕЧКА.
А я знайшла квіточку! – Простягає мамі злегка зів»ялу червону (схожу на ту…) троянду. Батьки приймають з рученят своїх дітей знахідки. Погляди Олі та Романа зустрічаються. Вони посміхаються один до одного. Вони щасливі.
Знову фрагмент із пісні – «За три хвилини…»
На плесі озера міського парку плаває дві пари білих лебедів, у одної з яких двійко маленьких лебедят.
КІНЕЦЬ.
