Випробування
Глава перша Легенда
знищить людину; тому, якщо може, він мусить дотримати своєї обітниці. Янголи, вочевидь,не можуть порушувати своїх присяг. А люди присягають ім`ям Господнім щоденно, не маючи ані найменшого наміру дотримувати обіцянок.
Марія Кореллі "Спокута Сатани"
Бібліотека, оформлена старовинному стилі початку XIX століття. Меблі червоного дерева. На полицях, які займають майже всі стіни кімнати – тисячі книг, написаних різними мовами. Робочий стіл біля одного з вікон, завалений кіпою паперів та пергаментних сувоїв. На одному з кутів столу досить велика кіпа паперів на вершині якої, мов на троні, сидить срібна змія з смарагдовими очима – прес -пап′є. Справа від столу, біля величезного каміну, розмістились шкіряний диван і крісла.
В одному з крісел сидів чоловік. Він про щось думав, збовтуючи коньяк в бокалі. Чоловік настільки задумався, що здавалось навіть не розуміє, де знаходиться, і що робить.
Він був прекрасний, мов янгол. Цю красу, мабуть, не зміг би описати жоден поет. І жоден художник, не зміг би передати в портреті, всі тонкощі його образу. Темноволосий ангел, з такими ж темними, ніби палаючими чорним вогнем, очима. Дивлячись у які, людина починала відчувати страх і, при цьому, якийсь дивний магнетизм.
Погляд чоловіка був сумним. Про такий кажуть, що він несе в собі сум усього людства. А може не тільки людства? Може й всього Всесвіту?
Чоловік повернув голову і подивився на вогонь, що палав в каміні. «Геєна Вогняна, » - подумав він, посміхнувшись кутиком губ, ставши при цьому ще прекраснішим, тією зловісною красою, що наводила страх і благоговіння на тих хто бачив її.
При цій його думці, вогонь в каміні запалав ще дужче, а невідомо звідки, мов із нетрів землі, почувся людський крик, благання, стогони.
Так, це був він – Люцифер, син Ранка. Князь Темряви. Син Ранка. Ранка, який дає надію на світло. Він, ім′я якого в перекладі означає «той, що несе світло», став Князем Темряви. Парадокс.
«А все через людину. Все через його клятву Богу: довіку спокушати її. Через слабкість людей і їхнє небажання відмовитись від пороків.» - Саме проце він, вже вкотре, думав припалюючи ароматну сигару і тонучи в клубах диму.
Ця думка мучила його тисячі років. Мільярди людей було від створення світу, і одиниці, які відмовлялись від спокус пропонованих Сатаною, здобуваючи своєю стійкістю святість і життя вічне в Раю. А що ж до нього, то вони здобували краплинку його поваги і вдячності, а також наближали його до розуміння мотивів Всевишнього при їх створенні.
Тоді, тисячоліття тому, на самому початку Божественного Творення, він ніяк не міг зрозуміти, для чого Богу знадобились ці створіння. Адже вони були слабкі, перш за все духовно. Вони з першого ж дня сумнівались у Божественній волі. Вони не слухались Його. І саме тому, він, улюблений ангел Всевишнього, вирішив довести людську недосконалість.
Парі. Богу теж буває нудно, і так він теж не проти укласти парі.
Вони домовились, якщо людина послухається волі Бога і вистоїть у спокусі, то він, Люцифер, вклониться їй і прийме її як рівну собі. Але, якщо йому все ж вдасться довести людську слабкість і неслуняність, то вони будуть знищені і забуті навіки.
Він виграв це парі. Але, в останню мить, Всевишній змінив умови. Бог постановив вигнати людей із Раю. Він погодився на цю угоду. Якби ж він знав? Признатись чесно, він не вірив у свій успіх, адже людина все таки створена на Божу подобу. Не вірив, що так легко вмовить Єву, скуштувати із забороненого дерева плід. А вона ще й чоловіку віддала, все було так просто…
Після своєї перемоги він почав вимагати у Всевишнього виконати першочергові умови парі і знищити людину. Але договір було укладено і Бог не поступався.
Господь вигнав людину із Раю. З цього все й почалося. Тисячоліття вже пройшли, і хто знає скільки ще попереду?
Цього дня Люцифер поклявся, що ніколи не залишить людину у спокої. Він доведе Творцю, якою нікчемною та є. Доведе її недосконалість.
Навіть сьогодні, тисячі років по тому, він, сидячи в бібліотеці старовинного будинку, в точності пам′ятав слова, що долинули з висоти Сонячного трону:
- Люцифер, син Ранка, я приймаю твою клятву. Та укладаю з тобою наступну угоду. Ти житимеш серед людей. Я виганяю тебе з Раю. Твоєю сутністю стане спокушати людину, опускаючи її на саме дно розпусти і пороку. Ти не зможеш відмовитись від цього, як і не зможеш повернутися до Раю, доки не розумієш глибини мого замислу при створенні людини. З кожною особою, яка відмовлятиме тобі і відрікатиметься від тебе, ти будеш отримувати частинку знання і розуміння цього великого задуму. Але кожна людина, яка підкорятиметься тобі, яка піддасться спокусі, віддалятиме тебе від цієї таємниці. Ти зможеш повернутись до Раю, коли по всій землі не залишиться людини, яка підвладна спокусам і порокам. Така моя постанова тобі. Нехай буде так.
Згадавши ці слова і сильно розгнівавшись, Сатана, піднявшись з крісла, викинув сигару у вогонь. Поставив пустий бокал на полицю поруч. «І коли він встиг його випити? Навіть і не помітив?»-Він сперся руками на камінну полицю і поклавши на них голову, подивився на палаючий вогонь.
- Мені ніколи цього не досягти. Люди ніколи добровільно не позбудуться своїх пороків. Їм подобається гріх і розпуста. З кожним століттям, вони все більше занурюються в них. А я так надіявся. Спочатку на Ісуса, а потім на Магомета.
Хм, Бог навіть Сина свого не пошкодував, відправив для їхнього спасіння. А вони його вбили. Так, потім вони почали наслідувати його вчення, але ж нічого в їхній сутності це не змінило. Люди ходять в церкви, моляться, але й надалі ненавидять один одного, грішать. Вони ніби слухають Боже Слово, але не чують його. Мов глухі. Смішно, але я, той якого вони вважаюь втіленням зла і всього безбожного, вірю в Господа більше, ніж вони самі. Я ж не просто вірю, я знаю.
Найбільша іронія в тому, що саме моє призначення, занурюючи їх у вир гріха і розпусти, виявляти найкращих та карати найгірших. Саме пройшовши через спокуси Диявола вони здобувають святість і вічне життя. А я…я отримую свою частку знання, за допомогою якого повернусь додому. Я і мої ангели. Ті, які пішли за мною. Ті, яких людина називає – демонами.
Все так заплутано. Протиріччя суть нашого існування. Вже тисячі років так – з моменту створення людини.
Плім. Плім. Почулось з під кіпи паперів на робочому столі. Підійшовши до столу він відшукав і взяв до рук мобільний телефон. О так, життя між людьми змушує пристосовуватись, бути в курсі технологічного і соціального розвитку. Ну а що? Досить зручний вид зв`язку.
Подивившись на мобільний, побачив як на екрані висвітилось «Бельфегор» та натиснувши на екрані прийом дзвінка, відповів:
- Алло, слухаю.
- Алло, Ваша Світлість. Маю до Вас повідомлення. Демон нижнього рівня, що приставлений до людини, повідомляє про нового клієнта. Це молодий хлопчина, досить добрий і ввічливий, але є один момент – він не вірить ні в Бога, ні в Диявола. Потрібно діяти. На такі операції потрібен ваш дозвіл. Отож, чекаєм інструкцій.
Йому було нудно, він так давно сам особисто ніким не займався. Адже в сучасності не було тих, які достойні його уваги. Тих, які не піддадуться спокусам вже за годину чи день. А може самому спробувати? Хоч розважиться. А може щось з того і вийде?
- Відправ мені особову справу хлопця електронкою. Я сам ним займусь.
- Але ж це простий, нічим не цікавий хлопчина?
- Мої накази не обговорюються.Я сам ним займусь. Мені нудно. Треба розвіятись. – Князь завершив дзвінок і підійшов до французького вікна, з якого був вихід на терасу.
За вікном бушувала непогода. Страшенна гроза, злива, і нещадні завивання вітру. Гра почалася. Хто вийде з неї переможцем? А може обидва? Він знову посміхнувся своєю зловісною посмішкою і повернувшись, пішов шукати ноутбук забутий десь під кіпою сувоїв…
