Випробування
Глава третя Початок
Чи задумувалися ви, любі читачі, коли саме ми починаємо брехати? Я якось задумалася і зрозуміла, що не пам′ятаю. Може, навчаючись говорити, ми в той же час вчимося брехати: «То не я мамусю розбила ту вазу, то кіт…» Спочатку ми говоримо неправду про дрібнички, але деколи заплутуючись у власній брехні, вже не можемо зупинитись.
Брехня. Вона була споконвіку. Ще Адам і Єва збрехали Богові. Вони до останнього заперечували, що куштували заборонений плід. Можливо, якби в той момент вони сказали правду, покаялись, то Всевишній пробачив би їх. Але вони вирішили збрехати і їх було вигнано…
Люцифер стояв біля відкритого французького вікна своєї бібліотеки, вдихаючи прохолоду ранку. Світало. «Тоді і зараз, все почнеться з брехні…» - прошепотів він виходячи на терасу, щоб в своєму любленому кріслі спостерігати схід сонця.
Пройшло вже вдосталь часу, щоб їхня дружба зміцніла. Вони багато спілкувались, Лукас доволі часто бував у Вані вдома, почуваючись там дуже комфортно. Мама Івана, навіть, часто жартувала, що тепер у неї два сини, її хороші хлопчики.
Життя ж ані, поки мало помінялось. Він і надалі вчився і працював. Правда перерви зараз проводились не в конспектах і навчанні, а в розмовах. Дивно, але Люк (так він просив себе називати) здавалося знав усе на світі. Яку б тему вони не вивчали, він завжди міг пояснити її краще ніж вчителі та й розповісти більше. При чому, після його роз′яснень все ставало таким легким і зрозумілим. Тому одного разу Ваня не витримавши прокоментував:
- Навіщо тобі взагалі вчитися, ти й так все знаєш? Як це тобі вдається? Таке враження, що ми не однолітки, а ти якийсь старий сивий професор, Люк.
- Старий. Ти навіть не уявляєш, який я старий. – Відповів Лукас сумно, а потім розсміявшись додав. – Я ж на рік старший від тебе. Ех, скоро на пенсію.
І вони обидва весело розсміялись.
Однієї суботи, вони сиділи в кімнаті Івана і вчилися. Точніше кажучи, вчився Ваня, а Люк, як завжди, коментував та пояснював написане в книзі. Свої знання він пояснив тим, що якось вночі йому не спалося і щоб швидше заснути, він почав читати цей підручник. А потім якось захопився і до ранку прочитав його повністю. А він же ж володар феноменальної пам′яті, от тому все ї знає. Завдяки поясненням Лукаса, вони швидко закінчили, то й вирішили трохи пограти ігор на комп′ютері.
- Сьогодні студентська вечірка в клубі. – Між іншим, повідомив Люк, спостерігаючи за тим як Ваня проходить черговий рівень гри. – Може сходимо ввечері?
- Ти йди, а я не можу. В мене робота. – Відповів Іван, знищуючи чергове чудовисько в грі.
- Робота. В тебе завжди одне і те ж: то робота, то навчання. Ти коли жити збираєшся? Потрібно ж колись і розслаблятися. Поки ти молодий треба розважатися, спробувати все від життя. Давай сходимо. А на роботу зателефонуєш, скажеш, що захворів. Ну, хворієш же ти деколи.
Ще деякий час він вмовляв Ваню. «Ти наче змій-спокусник. Добре. Вговорив. Йдемо.» - відповів врешті решт хлопець. Після цього він зателефонував на роботу і відпросився, сказавши, що захворів і не може прийти. Матері ж він сказав, що йде на роботу. Сьогодні буде допізна, бо на ніч має одну підробітку. Так, вони з Люком вирішили заспокоїти маму: «Щоб не переживала.»
Брехня. Вона так легко нам дається і так важко потім з неї виплутатись.
Хлопці прийшли в клуб. Привітались з деякими зі своїх однокурсників, що їх випадково зустріли. Всі вони, досить здивовано, дивились на Ваню. Оцей ботан? Він? Тут? Прийшов розважатись? Це ж диво якесь.
Підійшовши до бару, Лукас замовив дві чарки текіли, підсовуючи одну з них Івану.
- Ні, я не буду. Я ж взагалі не п′ю. – Почав відмовлятися той, хитаючи головою. – Хіба що трохи пива, та й то рідко.
- Це, щоб розслабився. А то стоїш, мов стовп. Вип′ємо для настрою. Пий. Я поганого не пораджу. Я ж твій друг. Тільки оцю чарку, а потім замовимо собі по пиву і все.
Вони випили по чарці, потім було пиво і ще безкінечне число алкоголю. А далі… Далі Ваня, мало що пам’ятав. Навіть як повернувся додому.
«Ох, як же мені погано. Таке відчуття, що я помираю. Води. Треба впити води. От, ще б до кухні доповзти. – Думав Ваня лежачи у своєму ліжку. – Добре хоч мама рано на роботу пішла і не бачила в якому я стані.»
Якось потрошку він встав і побрів на кухню, тамуючи біль в голові. Випив води. А тоді згадав. Він вирішив перевірити кишені куртки. Грошей не було, так тільки дрібнота. Він все витратив. Тоді він пригадав як замовляв випивку – собі, Лукасу та іншим, яких навіть не знав.
- Що я наробив? Це ж вся моя зарплата. Нам же не вистачить тепер грошей, щоб погасити відсотки по кредиту. От я кретин. Що ж тепер робити? Що мені в біса робити?
Після того, як були сказані останні слова, з квартири поруч почувся моторошний сміх. Ніби, хтось незнайомий, насміхався з його біди. Після того як сміх стих, запілікав домофон. Це був Лукас. Всміхнений і життєрадісний, як завжди. «І як це йому вдається? Вчора ж разом пили?..» - подумав Ваня впускаючи в квартиру друга.
- Привіт! Погано виглядаєш. Я тут приніс тобі пива полікуватись.
- Почуваю себе не краще. Пива не буду. Вчора достатньо попив. Всі гроші на вітер. Люк, що мені тепер робити? Як сказати матері, що витратив всі гроші, що мали піти на відсотки? Де мені тепер взяти гроші? Чорт, чорт, чорт.
- Я тут. – Люк розсміявся. І я тобі допоможу. Якщо схочеш. Грошей дати тобі не може, сам на мілі. Але я знаю як ти можеш їх заробити. Давай підемо на кухню, ти вип’єш пива, а я в той час поділюся своєю ідеєю.
Отак одна брехня і необачність, породжує іншу. Помилка? Так. Дрібничка, адже він просто хотів розважитись. А потім ніби трясовина затягує на дно. Кожен наступний крок ще більше тягне вниз, у темряву і бездну. «Ота, чемний і хороший хлопчик, почав брехати, випивати і опинився у дуже складній ситуації і практично підійшов впритул до своєї згуби…» - думав Люцифер сидячи з Іваном на кухні і розмовляючи.
