Випробування
Глава друга Знайомство
Як, на вашу думку, діє диявол? Як саме він нас спокушає, збиваючи з правильного шляху? Можливо, це тихий внутрішній голос, що нашіптує нам робити лихі вчинки. А можливо? Тільки можливо, ми зустрічаємося з ним в повсякденному житті, навіть не здогадуючись про це. Можливо, це наш друг, знайомий, колега…
Може, це саме та людина, яка вперше запропонувала вам: «А, забудь про все. Давай нап′ємося…» А потім, наступного дня: «О, привіт! Може опохмелимося?» Вмовляючи вас, ніби Єву в саду біля забороненого дерева. І ви вже навіть не помічаєте, як опускаєтесь на дно алкоголізму. Але ж був той перший раз, коли ви могли відмовитись, але не зробили цього. Ніколи не задумувались, що саме так може діяти Сатана? А даремно.
А я от подумала, хто є тією людиною, що вперше пропонує своєму другу скуштувати наркотик. Спочатку, звичайно, легкий: «Ми ж тільки покуримо. Це ж не призводить до звикання…» А потім…Потім по різному буває, дехто дійсно спробувавши «травичку» відмовляється згодом від неї і живе далі. Але дехто…Дуже часто буває, що почавши з легкого людина починає вживати важкі наркотики, а потім, скоріш за все, передоз, смерть, поховання, сльози і страждання близьких, якщо вони є.
Ви скажете, що все це так банально. Так просто для Князя Темряви. Чому, ми люди, думаємо, що Сатана проявляє себе тільки як велике зло – у війнах, геноциді, вбивствах та жорстокості? Ми, засліплені своєю самовпевненістю, навіть не задумуємось, що він здатен бути у нашому житті, щоденно. Чому ми думаємо, що він не здатен заволодіти нашим життям і нашою душею? Самовпевненість і гординя: «Може хтось інший, але точно не я. Я ж хороший хлопчик (чи хороша дівчинка). Що б не сталося, я ж ніколи не зійду з правильного шляху.»
Все починається з малого і такого знайомого багатьом із нас: « Ми ж сидимо, розважаємось. Всі палимо «косячок», один ти як «біла ворона». Може й собі закуриш? За компанію.» Скажете: це нічого? Все починається з малого. А хто є тою людиною, що вперше запропонувала нам цей шлях? Може, це друг якого знаємо усе життя, а може хтось, хто увійшов в наше життя не так давно?..
Ваня також вважав себе хорошим хлопчиком. Він не вірив ні в Бога, ні в диявола. Він просто жив. Та, насправді це був дійсно добрий, вихований і чемний хлопець двадцяти років. Мамина гордість і надія.
Батьки розлучились, коли Івану було років десять. Батько одружився згодом і зараз у нього вже інша сім′я, інші діти. Тому Ваня жив із мамою, ще з дитячих років зрозумівши, що залишився єдиним чоловіком у сім′ї. Мамин захисник і опора в житті.
Можливо тому, що намагався здобути увагу і любов батька, а може й тому, що не хотів лишній раз засмучувати матір, Іван був напрочуд старанним і вихованим хлопцем. Добре навчався в школі і, набравши високі бали на тестуванні, з легкістю вступив до ВУЗу. Де, так само, робив успіхи в навчанні, одночасно працюючи, щоб допомогти матері з кредитом на житло.
Та найкраще охарактеризувати Ваню, вам любі читачі, зможуть бабусі їхнього будинку, що, зазвичай, сидять на лавочці біля під′їзду: «Яка ж чемна дитина. Завжди привітається. Якщо треба, і в магазин сходить, бо нам вже важко. Мамі своїй помагає. Підробляє у вільний час. Чудо, а не хлопець…»
Ви помічали, коли-небудь, як кардинально в якийсь момент може змінитись людина? Ніби її підмінили. Чому? Що з нею сталося? Може в неї біс вселився? А може він просто поруч, навіюючи вчинки і слова?
Був звичайний день в інституті. Час пролітав швидко, а йому стільки всього ще треба було зробити. Дописати конспект, а ще ж отой реферат доробити, а ввечері на роботу. Часу катастрофічно не вистачало, тому приходилося вчитися на перервах. А що поробиш?
Ваня закінчував черговий конспект, коли в аудиторію увійшов хлопець. Всі дівчата, побачивши його красу, затамували подих і спостерігали за ним, мов зачаровані. Це була якась неземна краса, ніби янгол увійшов у приміщення, а може й диявол. Модний одяг, що був на ньому, підкреслював його прекрасну статуру, а на вустах грала посмішка. Вона була, якоюсь, наглуватою чи зловісною, а можливо просто спокусливою. Весь його образ ніби промовляв: краще зі мною не зв′язуватись, бо проблем не обберетесь. Але, у той же час, було в ньому щось магнетичне, загадкове і привабливе. Щось, що визивало бажання подружитись з ним.
Увійшовши в аудиторію, незнайомець не озираючись, попрямував до місця, поруч з яким сидів Іван. Присівши, деякий час спостерігав за навколишнім, відбиваючи незнайомий марш пальцями по парті, а потім, зазирнувши Вані через плече, промовив:
- Хм, перерва, а ти вчишся. – Простягнувши руку для привітання, продовжив. – Привіт! Мене звати Лукас. Я перевівся до вас зі свого вишу. Тепер навчатимусь тут. Будемо знайомі?
- Угу. Я Ваня. – Автоматично потискаючи простягнуту руку промовив Іван, майже не слухаючи сусіда і продовжуючи свою роботу. – Ласкаво просимо.
- Ет, дякую. Ой, скільки можна? Перерва же ж. А ти все вчишся. Ботан, чи що? Завваж, дівчата таких не люблять. Та нічого, от станемо друзями і я зроблю з тебе людину. Навчу як треба жити. Так що, будемо друзями?
У Вані в житті було мало друзів, а, якщо чесно, то їх не було взагалі. Він же ж постійно зайнятий. Навчання. Робота. Його однолітки вважали хлопця дивакуватим і старались уникати. А тут, и не вперше у житті, запропонували дружбу. Отак, одразу. Звичайно ж він погодився. Якби ж він знав? Якби він знав, що саме з цього все й почалося, з потиску рук на знак дружби. А може на знак укладання угоди? Не даремно, в якусь хвилину, серед ясного сонячного неба прогримів грім, почалась гроза. І звідки взялись ці хмари?
Диявол, знаходячись посеред людей, може приймати різних облич. Цього разу, Люцифер, син Ранка, вирішив стати другом вибраного клієнта. Вивчивши справу, він зрозумів, що саме як друг матиме найбільший вплив на хлопця. Отже, його світлість, став Лукасом Рановим, болгарським студентом з українським корінням. Що перевівся з свого навчального закладу для того, щоб ближче познайомитись зі своєю другою батьківщиною.
Все пройшло добре. Знайомство відбулося. Перший хід зроблено – вони друзі.
«Це тільки початок, хлопчику мій. Тільки початок. Насолоджуйся, доки можливо, своєю наївністю і стабільністю життя. Скоро все зміниться, - думав Люцифер, роблячи вигляд, що уважно слухає чергову лекцію, по темі якої знав у рази більше лектора за кафедрою, – а, разом з тим, змінишся і ти…»
