Втрачена сторінка
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
... вечірні сутінки крізь важкість велюрових гардин... Весь інтер`єр у фіолетовому .., так як я люблю... Чомусь сьогодні ця барва чужа і холодна... Вишукано сервірований стіл.., давно забутий кришталь.., ніжний батист торкається рук... Чому ж так холодно?...
- А може все таки поїдеш?
Крихітна країна на березі Північного моря, де квітів більше ніж жителів. Країна з великою культурою і волелюбними звичаями...
- Знов задумуєшся і тремтиш, коли під`їзджаємо до аеропорту?..
- Та ну.., облиш, я ж не лечу, я тебе проводжаю...
А він правий тремчу.., але я не проводжала, я вірила що зустріну...
- Я так тобі вдячний, що ти ніколи не відмовляєш і проводжаєш мене. Чогось вбив собі в голову, що обов"язково треба, щоб провели, я тоді спокійно повертаюсь.
- А мені здавалось, що важливіше, коли чекають на повернення... Одружуватись тобі треба...
- Знаю, що треба... Та й які зараз відносини?., як не комерція, так одноразове.., поки зручно використають, а тоді викинуть, як собаку... Та й не хочу я вже нічого, вже змирився... Його правда, бо нічого не залишається окрім змирення... Кожному своє, і можливо він теж пізнав розчарування і приниження, брехню і використанність, можливо теж хотів щось довести і докричатись, можливо теж вірив і чекав...
Як дивно все в цьому світі. Зустріла, загорілась, сказала - назавжди... Втома від думок... Життя рожевими мріями... Ось він фіолетово-ліловий, який кидають до ніг, і знають що даремно. Намагаються здивувати і проникнути в душу... А ти граєш роль і не більше.., манери, слова, слідкуєш за ліктями на столі, відводиш томно погляд, робиш вигляд цікавості.., а в голові тенькає - все досить кінець, не можу більше, не вірю і не буду...
Країна яка відрізняється природньою красою. Країна з великим досвідом минулого-неповторні Рембрант і Ван Гог... Неповторна мадам Тюссо...
- Що тобі привезти?
Я так і не навчилась просить... Та й хіба ж то так важливо - що привезти... Достатньо повернення, достатньо пригорнути і чути як б`ється серце... Що привезти?
Все ж було сказано, то навіщо відгукнулась? Навіщо??? Навіщо проймалась всим, навіщо знов полетіла і повірила? Навіщо? Знала ж, що окрім болю, окрім розчарування, окрім мерзенної недомовленності, яка принижує і злить не отримаю нічого. То навіщо?
Країна-середньовічних башт, музеїв, арбітражних судів, де резиденції королів в поєднанні з вільним і дивним... Країна, де Шевалье Трейсі писав про неймовірне кохання...
Мені так хотілось, щоб Ти заглянув всередину і цілував зранене серце. Сказав мені, що воно не самотнє...
- Ти нічого не їси, я замовляв все для тебе. Можливо ти подивишся з іншої сторони...
Час задуває найпалкіший і найдорожчий вогонь почуттів. Я не хочу більш жертвувати собою, не хочу чекати, не хочу вірити, повне знесилення і розчарування. Нездійсненні мрії, заради яких жила, малювала картину своїх барвів і кольорів... Холод від фіолету.., не добре від вишуканого, неминучість і неможливість, будь що змінити. А потрібно? Нав`язлива ідея, людина-міраж, жорстока брехня, бажана казка, плин часу і не більше...
Що привезти? Хіба це так важливо? Я так і не навчилась просить... Хоча.., хоча просила.., так.., просила.., малюючи "Палітру мрій" Чи боляче мені? Ні... Я ніколи не боялась сказати правду, я ніколи не відчувала страх перед людським осудом... Я належу до тих хто не здатен приховувати своє ставлення до людини. Впевненна з твердою ходою, я плачу ховаючи колишні неймовірні почуття. Забуваю давно минуле, те, що вчора здавалося чарівним сном, де просте було дійсним. Невгамовна фантазія. Не відношу себе до бляклих непомітних жінок, де подружній обов`язок у цілковитій темряві і ноги не ширше десяти сантиметрів... Мені соромно, що я просила, що я скавуліла, і була слабкою... Тепер я знаю, що справжнє не просить, не принижує, не сміється, не бреше, не тікає, не ховається, не шукає... воно просто є... Що привезти? Хіба це так важливо?., важливіше повернення, достатньо пригорнути і чути як б`ється серце...
Добре, що мегафоний голос об`явив реєстрацію і відірвав від дурного пустодум`я...
Країна квіткового раю. Країна загадкових фламанських живописців. Країна, яка досягла досконалості в найменшому...
- Що тобі привезти?
- Привези мені плаття..,
тільки таке.., щоб від кольору шаленіти,
щоб коли його одягнути,
відчувати тремтіння вітру..,
щоб малюнок був як мрія,
щоб забути і щоб не вірить...
... вечірні сутінки м`яко пробиваються крізь важкість велюрових гардин... Весь інтер`єр у фіолетовому .., так як я люблю...
все стабільно і безвинно, просто плин часу, 28.06.2016
