04.07.2016 10:37
18+
282
    
  9 | 9  
 © Іванка Світла

Несподіване щастя

Несподіване щастя

з рубрики / циклу «Коли розцвітає бузок»

Зустрічі бувають випадкові,
Пригасають в пам’яті вони.
Але не забудуться ніколи
Зустрічі із рідними людьми.
…Зустрічі бувають непотрібні,
А бувають раз і назавжди.
Від останніх чисті і тендітні
У душі лишаються сліди.
Дмитро Нірода

Вітер куйовдив волосся своїм холодним подихом і вона, кутаючись у ніжно- рожеву шаль, намагалася йти швидше. Зграя голубів, що тільки-но мирно воркувала, випурхнула з-під ніг, тріпаючи крильми. Дівчина усміхалася, дивлячись на них. Старий двірник, проходячи повз, усміхнувся й собі, сказавши, що вона незвичайна. «Але чому?» - сміялася, тримаючи на руці білого воркотунчика, що смачно ласував зернятами.

«Шановні пасажири.., - пролунав дзвінкий голос над сонним вокзалом, - поїзд номер…» Сполохані голуби знову злетіли в небо. Дівчина глянула на квиток і, почувши знайомий номер поїзда, рушила до колії. Її каблучки цокали по сірому асфальті перону, відбиваючи такт годинникової мелодії, що дзвеніла в повітрі. Зупинившись біля чергової групи пасажирів, вона дивилася, як наближається поїзд, виблискуючи на сонці своїм залізним тілом.

«Ваш квиток?»- усміхнена провідниця чемно запросила заходити у вагон та займати своє місце, якийсь дядечко допоміг підняти валізу по сходинках. Там, всередині, пахло кавою і корицею; тепло одразу огорнуло змерзлі руки. На столику лежали квіти. Рожеві бутони троянд на білому лакованому тлі віддзеркалювалися ще ніжнішими кольорами. Проте їх власника вона не виявила, і, зручно вмостившись, занурилася у світ «Теплих історій».

Згадалася розмова з батьками перед від’їздом за чашечкою ароматного чаю з м’яти. І пухнастий кіт, що задоволено муркотів, отримавши щось смачненьке. «Через кілька годин буду вдома», -стомлено заплющивши очі, думала вона. Подумки згадувала чи нічого не забулася купити, чи виконала всі замовлення і уявляла як приємно буде знову зустрітися з рідними…

…Вона здивовано подивилася на юнака, що зайшов у купе. Світлий колір сорочки дуже пасував до витончених рис його обличчя- відмітила вона, готова зануритися у свою книгу. Його місце виявилося навпроти. «Здраствуйте, це- вам. У вас дуже гарні очі, »- ледь усміхаючись, мовив він, простягаючи ті ж прекрасні рожеві троянди. Збентежена такою неочікуваністю, вона спочатку розгубилася, а потім посміливішала і розговорилася. І коли юнак дістав гітару- налаштувалася на справжнісінький концерт.

Три години промайнули так швидко, що дівчина не встигла й зоглядітися. Неймовірний голос і чудові пісні наповнювали звичайний вагон і пасажири уявляли себе у великій концертній залі, забувши про те, що вони кудись їдуть.

…Вона опам’яталася, притискаючи до грудей троянди. Сама собі не вірила, що таке може бути і що це не ілюзія її уяви. Скільки їздила поїздом- і нічого особливого, а тут- справжня казка…

Виявляється, він- той юнак, що стояв позаду неї в черзі за квитком. Вона була дівчиною його мрії: точно така, як і у снах, ніжна, тендітна, завжди усміхнена і трішечки замріяна… Йому здавалося, що в її очах помістилося небо, яке випурхувало з- під вій разом з дитячою щирістю. Не тямив себе, думав, що це знову сон, проте виявилося, що її- туди ж, куди і йому…

Сонце огортало своїм промінням сірі відтінки міста, але тепер кожен розмальовував будинки кольорами власної радості. «Ще трішечки, »- шепотіла, пробираючись крізь натовп. Сьогодні вона теж готує сюрприз своїм рідним- вони ж не знають, що вона їде додому. Та ще й з подарунками! Півторагодинна поїздка автобусом- і ось знайома стежинка… Рідна…

Вона йшла, і здавалося, що за спиною- крила. Не вірила у дива аж до сьогодні. Випадкові незнайомці дивувалися її очам, що світилися щастям, але хіба ж хтось міг зрозуміти їх глибину? Щастя приходить тоді, коли не чекаєш, наповнює душу трепетним світлом і лагідною мелодією з небесних висот. Щастя- це коли тебе чекають найрідніші у затишній оселі, у наймилішому куточку на планеті Земля, і коли тобі є на кого чекати.

Вона ще не раз зустрінеться із тим, хто поселився в серці назавжди. Тепер точно знала, що життя починається заново, із чистої сторінки, на якій вимережиться їхня спільна історія, їхнє щастя. Життя може змінити одна- єдина випадкова зустріч, але ж випадкового нічого не буває!

***

Місто поволі розплющує очі. Сонце осяює всі найменші куточки:чи, бува, не заховалася там десь сірість? На широкій асфальтовій дорозі все частіше з`являються цяточки, що потім перетворюються на чорні і білі BMW та Mercedes-и . Перші перехожі, поспішаючи, намагаються на ходу вловити смак сьогоднішньої погоди.

Через декілька хвилин я спускаюся із своєю валізою з восьмого поверху. Потім-затісна маршрутка, де, зазвичай, доводиться стояти на одній нозі (майже як під час балетної вистави), і, нарешті, - гамірний перон залізничного вокзалу. Вітер грайливо торкається мого волосся, а погляд звично відшукує повноправних мешканців цього міста-голубів.Чомусь здалося, що тільки вони безтурботно воркують, радіючи сонцю і сьогоднішньому дню. Натомісць, людські обличчя міняються, як в театрі: здивовані й засмучені, усміхнені й похмурі. Ось-ось диспетчер оголосить про прибуття поїзда, і всі ці люди, що стоять поряд із величезними сумками, валізами, набудуть нового статусу- "пасажир".

...На чотири години мене впустило в своє помешкання вагонне життя. Ліниво зиркнуло спросоння і широко, й втомлено позіхнуло, війнувши цигарковим димом. Майнула думка: "Впустити б сюди сонечко?Тут кожен у своїй скорлупці..."

Повітря згущувалось і важчало. Надійшла дрімота, млосно погойдуючи. Валіза... Потяг... Вагон... Відшліфовані до звичності фрази провідниці... Відлуння вагонних розмов: хтось голосно смакував масними словами про політику, комусь боліли сімейні перипетії, вихлюпуючись наріканнями, хтось ділився заробітчанськими враженнями...

Я поринаю у легку дрімоту, хвилі якої виносять мене до загадкових троянд на звичайнісінькому вагонному столику. І десь далеко позаду залишилися втома, гамір і... буденність.



Травень, 2016

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.07.2016 16:37  Георгій Грищенко => © 

Гарне оповідання. Натхнення Вам!

 14.07.2016 15:53  мммммм => © 

Так зацікавити своєю розповіддю можуть лише справжні таланти! Хотілося б продовження.

Чудове оповідання! Творчості і натхнення вам!

В "улюблене")

 14.07.2016 15:24  Простой Смертный => © 

Здорово у вас получается проза. Признаться, сейчас мало кто интересно пишет, ведь дело это непростое и утомительное, да и не каждому подвластно заинтриговать читателя сразу же, с первых строк. Вдохновения вам)

 05.07.2016 09:38  Ольга Моцебекер => © 

Твір, сповнений надії. Сподобалася Ваша проза.

 05.07.2016 09:24  Тетяна Белімова => © 

По вірі вашій буде вам дано. Думаю, що ці слова справджуються завжди. Дівчина вірила у свою мрію.
Бувають і такі романтичні знайомства)))
Гарно написали, Іванко))

 04.07.2016 23:09  Панін Олександр Мико... => © 

Зорепад блакитно-пурпуровий -
мрій і сподівань міцна основа,
Народилась зірочка щаслива,
Посміхнувся місяць сереброво...

 04.07.2016 16:11  Олена Коленченко => © 

"Життя може змінити одна- єдина випадкова зустріч, але ж випадкового нічого не буває!" - я з Вами згодна! Доля кожної людини вже прописана і її можна змінити тільки за рахунок добрих чи недобрих вчинків...Історія мені сподобалася)

 04.07.2016 10:59  Олена Яворова => © 

Романтична щира історія. Яскраві образи, дуже соковито написано. Чи трапляються такі дива у нашій буденності? Хто зна, хто зна. Сподіваємося. Дяка авторці за світло й надію.