Про весну

5 | 3

«Я відчуваю запахи весни....» — Ліричний вірш

16.02  © Вітценко Валентина Миколаївна

Я відчуваю запахи весни,
Такі п`янкі, як молоде вино.
Крізь сніг і заметіль божественно легкі
...

Війнув ледь чутний
(гілки вдяглися цвітом)
від груші подих.

Я зустрів красу-дівчѝну
і задав одне питання:

«Шум» — Пісня

01.05.2021  © Go_A

А в нашого Шума зеленая шуба
Дівки гуляли, шубу порвали
Сію-вію, сію-вію конопелечки
Сію-вію, сію-вію зеленесеньки

Прогризла миша шпарку із комори
Надвір у вже заквітчану весну,
Бо що й казати, ті підземні нори
Обридли взимку з кублами для сну.

Сорока і якийсь залітний грак
Розговорились гучно край дороги
Про те, що досить холодно, однак,
Й весна з теплом десь забарилась трохи.

В відтінку ледь рожевого світанку
Шукаю мить заквітчаного сну,
А ніч у тьмі розтала до останку,
Майнувши тінню в каву запашну.

Тріпочуть пелюстки з-під снігу.
Усім на радість і на втіху
Квітують рано навесні
Суцвіття ніжні, запашні

Знов світання сніжить повесні,
Засипає підталі стежки,
Навіваючи думи сумні
Холодком поміж рим у рядки.

– О! Бачу, знов зібралися без мене! –
Просунула цікавий ніс лисиця
У весняну нору до їжака,
– Моє життя без снідання нужденне...

...у нас тут дощ із мокрим снігом - сипе від самого рання...може він почався іще з ночі?...

слав віршика, а от після нього вийшла ця прозова замальовка...

В березневу зимну пору
Холод до хвоста пройняв,
Та зустріну Кицю скоро
Й заспіваю Няв – Няв – Няв!

У досвітнє безсоння з думками
Краєм ночі тополі вершками
Виколихують сивий туман.

Десь зима за сиві хмари
Зачаїлася тихцем,
Стереже снігів примари,
Землю ціпить морозцем.

Пацюк і кріт поміж дубками
Ішли холодної пори,
Топтали сніг між дрижаками
До борсукової нори.

Хмурний ведмідь в кутку барлогу
Очиці протирав зі сну.
З оселі вигулькнув потроху,
Ступив у сирість весняну.

Надвір із нірки вигулькнула мишка
І бачить – снігу майже вже нема.
Від входу вбік подріботіла знишка,
Все приглядалась, чи пройшла зима.

Коли сорока до ворони
Розпочинає балачки,
То інше птаство з дуба крони
Шугає в безвість навтьоки.

«Ранній березень» — Вірш

01.03.2021  © Василь Стус

День напина тугі вітрила обважнілі,
Шикує дерева, немов останній бій
Спішить зустріти на передовій,
Коли бійці вже стомлені й спітнілі.

Заплелúся роси у тумана в коси, перлами зависли у сонця на веслі, снігú якось змарніли...

...а козакам йти на війну
за рідний край, за Україну...

Хоч весна сьогодні «з перцем» –
Як не вітер, то дощі –
Розпогодилось на серці,
Розвеснилось на душі.

Знову краплі дощу
виціловують шибку.
Десь маестро-цвіркун
налаштовує скрипку...

Ця дефіляда день за днем
Весни в старому Львові:
Вишневе ретро й постмодерн –
Від сакур до магнолій!

...у таку чарівну погоду змушений сидіти у добровільному ув"язнені...

Весна! Таки весна! О Боже мій!
Весна – у кожнім пуп’янку й бутоні.
І що їй до якихось пандемій?
Вона прийшла не в гості, а додому.

Сонце стукає в віконце.
Ти не спи, як сходить сонце,
Прокидайся — й на зарядку,
Через кладку на лужок,
А з лужечка та в садок.

Грає сонце промінцями,
Білий сніг стає струмками,
І, співаючи, струмки
Шлях знаходять до ріки.

Я зустрів красу-дівчѝну
і задав одне питання: