26.09.2016 15:59
for all
83 views
rating 5 | 1 users
 © Роман-Мтт

Полишений

Полишений фантастика

Різкі пориви язиків полум`я і гарячого газу то завивали, мовби протяг в довгому коридорі, то шаруділи, наче металева стружка, то зривалися на вильоті та плямкали, як тугі краплі розплавленого термостійкого скла. І так декілька разів поспіль. Потім всі ці звуки злилися в один монотонний гул. Іноді крізь нього чулися поодинокі вибухи, скрегіт металу об метал, свист розігрітих балонів з газом, що здіймалися в повітря і з шипом випускали свій вміст під дією температури...


Свідомість не покидала мене, але повністю оцінити ситуацію я не міг: в голові шуміло, липка кров затікала на повіки, хлюпала в вухах, руки відмовляли коритися, ноги – не ворушилися. Я міг тільки піднімати голову і повільно крутити нею у боки. Мені здавалося, що я роблю це досить впевнено, усвідомлено, і був радий вже навіть однієї лишень думці, що мій мозок ще щось розуміє.


Дисплей евакуаційного боксу бурхливо блимав, я намагався декілька разів дотягнутися до нього пальцями і натиснути потрібні меню, але тільки вимазав панель кров`ю. Мерехтливі надписи на інформері стали ще більш незрозумілими і остаточно розпливлись. За декілька митей липка зелена жижа майже повністю стала чорною: і на екрані, і на моїх пальцях, і на голові кров, що виступила з розсічень, перетворювалася на непрозору пластикову плівку. А це означало лише одне – температура всередині боксу зростала.


Добре, що у нас судини з дихальною рідиною йдуть глибоко під шкірою: наші творці проявили виняткову мудрість. Але зовнішній шар шкіри сильно пошкоджений. Добре що всередині всі судини цілі і внутрішній кістяк – не пошкоджений. Правда, повітря не вистачає – позначаються поверхневі ушкодження, але нічого – за 30-40 годин буду як новий.


Мене більше хвилює мій мозок: думки і управління рухами все менш контрольовані – я це відчуваю. З одного боку, чомусь вважаю, що роблю все як завжди, але, насправді, розумію, що рухаюся вкрай повільно: позначки електронного табло годинника на дисплеї змінюються дуже швидко. А моя рука, яка повинна була натиснути кнопку, щоб викликати хоч кого-небудь для надання допомоги, змінює своє положення надповільно: ось вилізли пальці з кистьового мішка і наче швидко щось натиснули, але годинник за цей час відрахували цілих п`ять періодів, а кнопка лишилася недоторканою…


... Знову цей шум ...


... Відкрив очі. Все добре – я ще можу бачити. Але… Я не хочу це бачити! Наші кораблі падають, від них відокремлюються евакуаційні бокси – ми намагаємось врятуватися. Так, це передбачено, хоча й не очікувано. Я бачу як вони відокремлюються, відлітають від материнського корабля і зникають у варп-стрибку, лишаючи трохи розмитий простір у точці свого останнього місцеперебування – вони вже в безпеці.


Тільки у мене не змінюється картинка - я не рятуюся. Я, з посіченою шкірою на голові і по всьому тілу, лежу у своєму кріслі і не можу нормально поворухнутися: почорніла суха кров вже надійно закрила краї ран, але і стисла мене всього. На дисплеї не видно навіть годин - все вкрите темним корком.


Руки? Вони ще й досі підпорядковані мені, значить центральна система координації в порядку: її центри – недалеко від рани, і я боявся, що кров пошкодить їх, роз’їдаючи захисні тканини. Тут наші творці, як мені здається, були на грані: як можна координаційний центр розташувати прямо у шкірі? Але хто знає, що їх змусило прийняти таке рішення? Якщо б хоч крапля крові пошкодила провідні системи, то це означає смерть – я б був остаточно знерухомлений…


… Треба відшкребти цю суху криваву пломбу з дисплея. Чого ж все відбувається так повільно? Шкода не можу оглянути рану – немає навіть чогось блискучого, щоб використати його як дзеркало… Внутрішня відеокамера боксу? Так, спробуємо зробити знімок, і тоді я побачу площу ураження. Що ж все-таки з моєю головою: все так і повільно, і одночасно швидко, і – незрозуміло все…


***


«Що воно таке?! Обережно, воно наче живе!»


Знову шум в голові ...


«Трясця твої мами, святі ангели! Хто ж таке створив?! Обережно - ворушитсья!»


Що за дивні звуки?! Вони схожі на мову… Що за жахливі творіння?! Де я?!! Небезпека? Так! Негайно в прострацію!!!


***


…Чому я не відчуваю свої кінцівки?.. Що вони кажуть?


«Вторг-нен-ня... Жи-вий ... Ви-жив-ший… одна су-ціль-на-су-уд-дин-на...»


Хто ці істоти? Тільки не відкривати очі! О, дихання нескінченної зоряної далини, не дай зараз моїм очам наповнитися рідиною – я не хочу, щоб ці істоти думали, що я остаточно прокинувся!


Роман-Мтт цікавиться

  • Хочете залишити відгук про прочитане?
  • Відгук

Публікації: Роман-Мтт

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.09.2016 21:51  Каранда Галина => © 

в чаті все просто. приватно писати може кожний кожному. Коли пишете на загал. то ваше  повідомлення бачать усі ті, хто вніс вас у своє коло друзів. Аналогічно ви бачите повідомлення тих, кого ви самі внесли в коло друзів. 

нескромно так рекомендую ознайомитися:

http://probapera.org/blog/257575/test:-chy-lehko-vy-orijentujetesya-na-sajti-proba-pera.html

 26.09.2016 21:03  © ... => Каранда Галина 

о, дякую! нічого, ще трохи - і розберуся ;) щеб чат освоїти - ох давно ту аську юзали - зараз страшно туди підходити. Я бачив ваші повідомлення, от сьогодні люди ще пишуть. тут весело - є живі люди! мабуть пропишуся! :))))))))) 

 26.09.2016 17:03  Каранда Галина => © 

дарую ідею для оповідання:

СУД над автором, який відбувається у світі, який він сам же і вигадав. Звинувачення - убив, покалічив чи прирік на злидні сотні своїх же ЛГ... )

 26.09.2016 16:40  © ... => Каранда Галина 

автор сказав - в анабіоз, значить всім героям - в анабіоз. можливо колись їх побудю, але не зараз: зомбаків повен коридор, псі-нопсів різхних, марсель-чарівник, трохи стімпанковського усілякого штибу, Базіль зі своєю дружиною і її тарганами - треба відправляти десь, бо житлова площа арендована - хазяїн лається :)))))))). 

 26.09.2016 16:28  Каранда Галина => © 

не згодна.
твір сприйнявся не як мініатюра, а просто як незавершений. Я балуваний читач!) Мені подобається стиль (хоч вичитувати там є що). Але тут мені не вистачило фіналу. 

 26.09.2016 16:24  © ... => Каранда Галина 

це мініатюра. далі не буде ;) 

 26.09.2016 16:09  Каранда Галина => © 

а далі????