Про землю

Похований в канаві під трубою,
щоб друзів сльози бігли наді мною.

З нас кожного в житті годують ноги,
з нас кожного не прикрашають роги.

Ніде немає в світі твого:
здається, ось оце – твоє…

Безліч звичок вже віками
люд придумав в порятунок,

5 | 1

«Ночь страстная» — Стихотворение

23.04.2020  © Каллистрат

В недобрый час оставил ты творенье,

Свой замысел, предел твоей мечты.

5 | 1

«О, Муза! - II» — Стихотворение

05.03.2020  © Каллистрат

И рифмы разлетелись прочь.

Как будто все ушли с зимою.

5 | 1

«АПОРИЯ» — Миниатюра

29.01.2020  © Каллистрат

Сколько раз он входил в подземелье, никто не скажет.

5 | 4

«ВОЛЬДЕМАР» — Миниатюра

16.11.2019  © Каллистрат

- Как ты думаешь, наш каган после вчерашнего пира уже пришёл в себя или нет? – спросил товарищ дружинника.

Налита в зѐмлю кров по вінця.
Тепер її жиди вкрадуть

Дубовий ідол Перуну́
і товстий Водяник

Чому ми віримо у чудеса,
адже ніхто з нас жодного не бачив?

Розпинай мене, вітре, я така як спустошена мрія.
Заморилась як сонце, на світанку мабуть не зійду...

Грубість завжди весела,
в ніжності є печаль,

Шкільний твір на тему: Екологія. Роздуми про природу, екологію, планету, шляхи подолання екологічної проблеми людства.

Складний, сенсозмістовний і однозначно "не лайковий" вірш. Проте я не пишу кон"юнктури. Для поціновувачів

Громи, громи...
Небес потужний голос.
І косить небо щирими слізьми,
І спориші, і вже налитий колос.
Громи... громи...

Ні, не каменотеса сили,
А майстра точений різець
Перетворив скалисті схили
У храму зодчого взірець.

Кораблик білий у даль прямує,
Спекотний вечір – вогнистий шлях…

«Хвіст Уробороса» — Оповідання

24.05.2018  © Панченко Вадим

Ми так звикли до виразів на кшталт "Дари ланів" або "Дари моря", що не задумуємося, над там, хто кому служить. І яка ціна того дару.

Чорнобиль - чорна біль у Неньки-України,
Із страхом й сумом пам`ятає світ і нині

Нестерпні потуги старого, як світ м`яча,
підстрибнути вище ніж віти того клена.
Стрибок за стрибком силу він втрачав
Невдовзі здувся, - нарешті душа окремо...

Місто знову в дощі...
Знову зорі ковтають калюжі...

Зима ступає в ніч, і стужа
Замріла в темінь лісу десь.
І з колій на шляху в калюжах
Відбилось ясне тло небес.

Прокинулась рано –

Ще удосвіта.

Тільки-но день новий

Займається…

Небо сіріє,

Хмарами супиться.

Порвіть залізні пута, зупиніть
Війну криваву, час настав розплати!
І світло заблукале віднайдіть -
Діряві душі треба залатати!

Моя подорож до Луцька тривала усього два дні. Лесині місця, Лесин край… Років десять тому я була в Новоград-Волинському – з групою митців. Напросилася до них в автобус – і поїхала. Самостійно. Знайшлися знайомі – з українського радіо. які готували передачу про цю поїздку. Тоді я побувала у хаті, де народилася Леся Українка, послухала екскурсовода… Пройшлася тими стежками, де ходила вона. А нині – нове побачення: мене запрошують до Луцька.

Осінній дощ у шибку барабанить,
Легеньким сумом ніжну душу ранить

Марніла осінь, небо похмурніло,
Колючий вітер гнав навислі хмари,
Все одцвіло, поникло, спорожніло,
Дерева голі, як нічні примари.

5 | 3

«Стишок» — Стихотворение

04.10.2017  © Каллистрат

Живём на матушке – Земле,
Как на подводной лодке.

Переклад з англійської вірша John Keats To Autumn (September 19, 1819)