«Переспіви з Вільяма Блейка» — Переспів
© Анатолій КостенюкПохований в канаві під трубою,
щоб друзів сльози бігли наді мною.
Похований в канаві під трубою,
щоб друзів сльози бігли наді мною.
З нас кожного в житті годують ноги,
з нас кожного не прикрашають роги.
Ніде немає в світі твого:
здається, ось оце – твоє…
Безліч звичок вже віками
люд придумав в порятунок,
В недобрый час оставил ты творенье,
Свой замысел, предел твоей мечты.
И рифмы разлетелись прочь.
Как будто все ушли с зимою.
Сколько раз он входил в подземелье, никто не скажет.
- Как ты думаешь, наш каган после вчерашнего пира уже пришёл в себя или нет? – спросил товарищ дружинника.
Налита в зѐмлю кров по вінця.
Тепер її жиди вкрадуть
Дубовий ідол Перуну́
і товстий Водяник
Чому ми віримо у чудеса,
адже ніхто з нас жодного не бачив?
Розпинай мене, вітре, я така як спустошена мрія.
Заморилась як сонце, на світанку мабуть не зійду...
Грубість завжди весела,
в ніжності є печаль,
Шкільний твір на тему: Екологія. Роздуми про природу, екологію, планету, шляхи подолання екологічної проблеми людства.
Складний, сенсозмістовний і однозначно "не лайковий" вірш. Проте я не пишу кон"юнктури. Для поціновувачів
Громи, громи...
Небес потужний голос.
І косить небо щирими слізьми,
І спориші, і вже налитий колос.
Громи... громи...
Ні, не каменотеса сили,
А майстра точений різець
Перетворив скалисті схили
У храму зодчого взірець.
Кораблик білий у даль прямує,
Спекотний вечір – вогнистий шлях…
Ми так звикли до виразів на кшталт "Дари ланів" або "Дари моря", що не задумуємося, над там, хто кому служить. І яка ціна того дару.
Чорнобиль - чорна біль у Неньки-України,
Із страхом й сумом пам`ятає світ і нині
Нестерпні потуги старого, як світ м`яча,
підстрибнути вище ніж віти того клена.
Стрибок за стрибком силу він втрачав
Невдовзі здувся, - нарешті душа окремо...
Місто знову в дощі...
Знову зорі ковтають калюжі...
Зима ступає в ніч, і стужа
Замріла в темінь лісу десь.
І з колій на шляху в калюжах
Відбилось ясне тло небес.
Прокинулась рано –
Ще удосвіта.
Тільки-но день новий
Займається…
Небо сіріє,
Хмарами супиться.
Порвіть залізні пута, зупиніть
Війну криваву, час настав розплати!
І світло заблукале віднайдіть -
Діряві душі треба залатати!
Моя подорож до Луцька тривала усього два дні. Лесині місця, Лесин край… Років десять тому я була в Новоград-Волинському – з групою митців. Напросилася до них в автобус – і поїхала. Самостійно. Знайшлися знайомі – з українського радіо. які готували передачу про цю поїздку. Тоді я побувала у хаті, де народилася Леся Українка, послухала екскурсовода… Пройшлася тими стежками, де ходила вона. А нині – нове побачення: мене запрошують до Луцька.
Осінній дощ у шибку барабанить,
Легеньким сумом ніжну душу ранить
Марніла осінь, небо похмурніло,
Колючий вітер гнав навислі хмари,
Все одцвіло, поникло, спорожніло,
Дерева голі, як нічні примари.
Живём на матушке – Земле,
Как на подводной лодке.
Переклад з англійської вірша John Keats To Autumn (September 19, 1819)