Спорчена русалка
хорорно-містичне уривок
Оповідання подається частково, бо готується до публікації :)
Чи я тобі, дурепі, цього раніше не говорив? Ні – говорив. А ти що? А ти до вовкулаків загравати тільки ладна та падло розкидати. Хоч би раз біля коренів порозгребала, лінива ти дівка!
І скільки я тебе просив не патрати їх тут – прямо під стовбуром – ну гидко мені слухати, як ці невгамовні і ненаситні до кохання, спочатку хекають, а потім верещать – у мене теж нерви! Ти зрозумій, ми молодші не стаємо – вік, дратівливість і все таке!
Це ще двісті років тому мені було все одне: я вітер слухав, пилок ловив і пилок роздавав, фауну свою вивчав, як з нею дружити, і як з нею боротися. Не до того було. А зараз що: я знаю про своє життя все, мені майже 700 років. Я бажаю трохи спокою. І ти, сцикуха мала, оце такі коні мені будеш мочити?!
Ти хоч пам’ятаєш коли останній раз мені співала? – розпачливо і роздратовано дорікав він мавці.
– Ну Дубя! – мавка нарешті спромоглася вставити хоч слово, але Дуб не дав їй договорити:
– Стули пельку! Я старший тут! – розходилося лаяти її дерево. – А ти закони знаєш: як старший каже так і буде. Або ти починаєш прислухатися до мене і дорослішаєш, або – йди геть! А як не підеш, то знаєш, я знайду на тебе управу! Я все сказав! Це – останнє тобі попередження! Я тобі не квітка папороті, яку ніхто ніколи не бачив, і можна на неї не зважати! Я – Дуб, чи ти забула?!
А тепер злазь з гілки, прибери оте трупп’яча, зарий його на краю крони і йди геть, щоб я тебе не бачив два Місяці поспіль, зрозуміла? Як заспокоюсь – повертайся, твоя гілка буде вільна, не переймайся.
Zp-місто, літо 2016
.gif "{#}")
