ПОВАЖНИЙ СЬОМИЙ РІК
з рубрики / циклу «ПРОЗА»
Усі говорять, що Мишуня маленький, бо йому лише три роки. Правда і четвертий уже пішов, але куди він пішов, Мишуня не знає. Мабуть, десь заблудився. Татко якось говорив, що Мишуня подорослішає тоді, коли йому стукне шість, а піде сьомий. І коли вже буде той сьомий рік?! Якби Мишуні пішов сьомий рік, тоді б... О ! Мишуня був би таким дорослим та поважним. Ходив би в капелюсі. Все, що захотів, умів би зробити...
– Мишуню, пора вставати! Швиденько вмивайся і чисти зубки, а то в дитсадок запізнимося! – перервала мама хлопчикові роздуми.
Мишуня знехотя підвівся у ліжечку і подумав, що коли йому буде сьомий рік, перше, що треба організувати, це ситро у водопровідному крані. А в тюбиках від зубної пасти – солодку пастилу. Тоді не треба буде нікого примушувати вмиватися. А ще на своєму дорослому сьомому році Мишуня спробує відмінити усі дитячі садки на світі, щоб не було куди зранку поспішати. Коли ж ця добра справа не вдасться ( у дорослих теж не все задумане виходить ), то треба буде хоч зробити, щоб батьки не ходили на роботу.
Ні, краще хай не ходить тільки мама. Бо коли відмінити таткову роботу, то разом з ним звільниться і дядько Юра, а Мишуня добре знає, що тоді буде. Дядько Юра зразу ж вигадає привід прийти до них додому, почне моргати до татка та показувати з-під поли пляшку. Мишуні дядько Юра, як звичайно, дасть цукерку і попросить не виказувати їх із татком перед мамою. Мишуня не хоче цукерки. Бо коли йому буде сьомий рік, зможе зробити так, що тих цукерок у нього будуть повні кишені, а шоколадки роздаватимуть у дитсадку замість манної каші.
Придумав! Щоб дядько Юра не приносив таткові пляшку, Мишуня на сьомому році всі пляшки знищить. Ні, таки ситро треба залишити. І ще олію та оцет, щоб бабуня бавилася.
Непогано було б навчитися писати, щоб занотовувати список усіх добрих справ, щоб нічого не забути.
Наприклад, дуже важливо заборонити горохове пюре на обід у дитсадку, а замість нього нехай роздають сирки в шоколаді та морозиво. Ще хоч би не забути скасувати тихий час після обіду. А ще краще, примусити спати тільки завідуючу дитсадком Світлану Миколаївну. На прогулянку треба дозволити дітям ходити в зоопарк, а в нудні павільйони нехай ідуть дружніми рядами няні та виховательки.
– Бабуню! Добре, що ти прийшла по мене раніше! – радісно вигукнув Мишуня, а сам відмітив про себе, що на сьомому році заборонить для бабуні вислови “ ой ноги болять”, “ ой поперек“, “ ой голова”. Ще треба буде зобов’язати бабуню по дорозі з дитсадка заходити у всі іграшкові та кондитерські крамниці та витрачати всю пенсію на Мишуніні забаганки.
Раптом Мишуні прийшло на думку, що непогано було б зробити так, щоб на сьомому році приймали на роботу, тоді він заробить багато грошей, і купить сам собі, що душа забажає. А ще він придбає різні подарунки: таткові – чарівного капелюха, щоб надів його і став веселим та добрим без дяді Юриної пляшки, бабуні – молодильні окуляри, в яких пропадають усі хвороби, а мамі – диво-перстень, щоб усі помітили, яка вона гарна.
Вечірню казку все-таки треба, щоб показували по телевізору цілу ніч і щоб ніхто не примушував іти в ліжко.
– На добраніч, любий мій Мишуню, – сказала мама.
Мишуня подумав було відмінити сон взагалі, але раптом йому дуже захотілося спати.
Він заплющив важкі неслухняні повіки і засинаючи вирішив, що найперше на сьомому році заборонить слово “Мишуня”. Нехай усі називають його, як дорослого, Михайлом Івановичем, або ще краще – паном Михайлом.
– Добридень, пане Михайле, – скаже дядько Юра, коли Мишуня вийде з синім м’ячем у двір.
– Доброго здоров’я, дядьку Юро! – відповість Мишуня і поважно зніме свого капелюха.
