Гроші не пахнуть
Черговий сірий і похмурий день. Кінець лютого. Йде сніг, швидше летить, врізаючись в скло окулярів і налипаючи на них, лізе в очі, які перестали слухатись та з добрих кілька десятків хвилин жахливо сльозились. Погодка ще та, а здавалось весна так поряд.
По тротуару йде чоловік. Насправді, йому не більше 35 років, але виглядає на всі 45. Він втомлений і неголений - можливо, проблеми на роботі, а може негаразди в сім’ї? Це не так важливо…
Огидна погода лише додає негативу на чашу терезів. Однак чоловік може і порадіти - йому хоча б не холодно. Дороге твідове пальто з капюшоном, чорні брюки, кожані черевики, начищені так яскраво, що навіть серед цієї сірості вони виділяються більмом на снігу, що кілька днів безперестанно засипав старий потрісканий асфальт дворів багатоповерхівок. Що не скажи, а красиво вдягатись він точно вмів.
Чоловік зайшов у підворіття і невпевненими рухами струсив сніг з одягу. Як виявилось, він був блондином – з-під капюшона визирало світле коротке волосся, серед якого рідко виднілась сивина.
- Вибачте, це не ваше? - Почув він за своєю спиною і обернувся. Молодий хлопець років двадцяти, одягнений в затерті до дір темно-блакитні джинси і червону вітровку. На ногах у нього були яскраві біло-зелені кеди, голова непокрита, з густим темним волоссям, яке злиплось від нескінченного потоку мокрого снігу. Його зелені, майже смарагдові очі дивилися наче в нікуди, хоч витягнута вперед ліва рука, в якій лежала купюра, була направлена саме в сторону чоловіка.
- Це не ви впустили? - Перепитав хлопець, піднявши очі на чоловіка, які майже одразу закрило пасмо його мокрого волосся. Тепер можна було лише здогадуватись чи бачить він свого співрозмовника.
- Знаєте, може і я, - відповів чоловік, і тремтячими руками витягнув з зовнішнього кармана пальто необережно складені купюри різного номіналу, - зачекайте, я подивлюся.
«Добрий молодий чоловік, таких рідко зустрінеш в наші часи. Чи не холодно йому в таку огидну погоду?» - подумав чоловік, перераховуючи купюри.
Однак, більше ні про що подумати він не встиг.
Куля пробила товсте пальто і пройшла через самісіньке серце, залишивши по обидва боки вузькі отвори, через які не пробився навіть гарячий потік крові. Чоловік безвучно впав і ще певний час дивився в очі своєї смерті. Як виявилось, у неї немає ні чорної мантії, ні коси в руках - його смерть носила старі джинси та дешеву червону вітровку.
- Яка іронія. - Хлопець поклав купюру назад в кишеню, сховав пістолет, озирнувся, і, переконавшись що ніхто його не побачив, швидко пішов.
Він не знав кого позбавив життя. Можливо, великодушну людину, філантропа, який віддавав величезні суми на благодійність або ж кримінального бізнесмена, який побудував свій бізнес на насильстві, шантажах та інших «брудних» справах. Він всього лише виконав свою роботу і тепер отримає належний гонорар за це.
Сніг так само бездушно падав на тротуари, дороги, криши дахів як і хвилину тому. Йому абсолютно не має різниці до людських справ.
«Кожен заробляє як може, і все ж – гроші не пахнуть» - думав вбивця. І, напевно, кожен в цьому місті би з ним погодився.
Крім мертвого чоловіка в твідовому пальто, що лежав в підворітті.
