І дами грали в покер, преферанс,
І кавалери бились на дуелі,
І вдалину з палацу – тихий вальс
З потужним голосом віолончелі.
На сукні довгій вИсів пишний бант,
І голі плечі, і стрункі корсети.
І все життя, мов безтурботний бал,
Для них поет писав свої сонети.
Тепер, як бачиш, вілли золоті,
Що понад плесом довгими рядами.
Тікай, поете, що є сил звідтіль,
Допоки твою музу не украли,
Бо украдуть, сплетуть міцний канчук,
І висічуть Евтерпу що є духу,
Засиплять життєдайний акведук,
І вже не муза, а об’єкт наруги.
Ти не зважай на гроші і чини,
На модні сукні, сороміцькі блуди,
Але твори! Любов, добро твори
І вольним соколом лети між люди!
