Les matinées d`hiver
з рубрики / циклу «П`ять відтінків мене»
Світ перепливає,
Шука долі, не находить-
Немає, немає!
"Сліпий" Т. Шевченко).
Зимові ранки... вони примудряються залізти навіть у сни... Боже, як же не хочеться вставати... Відкриваєш очі і довго-довго дивишся на вікно, через яке окрім молочно-кисільного нічого не видно. Чому ця пора починається так рано і закінчується так пізно? Чому саме зимою стаєш таким не захищеним, "бідним", але саме в цей час всередині починає тремтіти ота струна тонка і не смілива, немов сонячний зайчик на першій весняній калюжі. Душа завмирає від передчуття і саме тому прокидаєшся ночами намагаючись не забути сон...
Зимові ранки.., вони покриті кристаликами колючого інею, який вкриває тіло після ранкового душу... Дивишся у вікно і вже можна розгледіти контури морозної замальовки, яка зникне від променів денного світла. Чому саме зима створює свій образ, як свою точку зору? Але водночас це найпростіший спосіб пробудження...
Зимові ранки, як маленькі події, які трапляються рідко і можна не помітити коли вони відбуваються... Ідіотський парадокс, коли в житті є все, обов"язково хочеться ще чогось...
- Дорого ранку моя червона пристрасть! Ти не забула?
Маленькі, теплі смс підтвержені вчинками...
- Не забула! Буду!
Шалений час, аромат великого міста. У подарунок сніданок-подорож у ретро-зиму... Коштовні кольори, шовк та вишуканий смак-зимові ранки...
ресторан \"Шато-парадіз\" Ірпінь, 14.11.2016
.gif "{#}")
